З Марією ми одружені вже понад двадцять років. Я її дуже кохаю, але останнім часом в неї як біс якийсь вселився. Вся річ у тому, що три роки тому Марія перенесла важку операцію

З Марією ми одружені вже понад двадцять років. Я її дуже кохаю, але останнім часом в неї як біс якийсь вселився. Вся річ у тому, що три роки тому Марія перенесла важку операцію.

Я після того, як вона повернулася з лікарні, буквально на руках її носив. По дому все робив: і готував, і прибирав і прав. Прибігав з роботи та крутився, як муха в окропі. Розумів, що дружині важко, їй потрібен час, щоб відновитись.

Зараз, дякувати Богу, Маша в порядку. На роботу вийшла, має гарний вигляд. А їй і належить мати гарний вигляд — адже вона працює у сфері культури.

Але після хвороби вона інша стала. Начиталася всяких книжок з психології у тому, що треба любити себе, і піклуватися. Але так, що я вже божеволію. Почнемо із того, що Маша взагалі перестала готувати. Їй нібито не можна біля плити стояти — від неї жар іде, а її організму це шкідливо.

Вранці я собі яєчню роблю, в обідню перерву в кафе забігаю, а ввечері йду з магазину з ковбасою, сиром та іншими готовими до вживання продуктами. Рідко що сам приготую чи пельмені зварю. Іноді доставку їжі замовляю, коли не в змозі.

Маша тим часом захопилася сироїдством. Морквина, капуста, горіхи — все це в пошані. Мені іноді здається, я із гризуном живу. Але це добре, пів біди.

Маша ще вважає, що посуд їй мити шкідливо, тому що від води у неї руки сохнуть. Пропонував у рукавичках це робити, то вона теж відмовку знайшла. Має алергію на латекс. Ось ніколи не було, а зараз з’явилася.

Пилососити Маша не може через те, що у неї спину зводить. Довелося мені назбирати грошей і купити робот-пилосос.

Єдине, що зробить Маша, так це речі в пральну машину закидає. Щоправда, дістати не завжди вчасно згадує. Найчастіше я білизну розвішую.

Запитайте, чим вона займається у вільний час? Книжки читає, дивиться романтичні мелодрами по телевізору та гортає стрічки у соцмережах.

Я кілька разів розмовляв про те, що так не можна. Адже є якісь домашні справи й в чоловіка, і в жінки. А вона тільки губи дує, та має одну відповідь: “Я таку складну операцію перенесла, а ти анітрохи мене не шкодуєш. Погрожувати хочеш”.

Та шкодую я її, навіть дуже! Вранці каву в ліжко приношу, з роботи завжди зустрічаю, квіти щотижня дарую. Зі сторони можна подумати, що у нас ідеальні стосунки, але, чесно, я вже втомився. Іноді мені здається, що я її раб, холоп. Але я теж не залізний.

Якось до нас на канікули приїхала донька, вона в іншому місті навчається. Подивилася на наш побут, наші взаємини, а потім спитала Машу: “Мамо, а ти тата взагалі кохаєш? Мені здається, якщо ти так і будеш поводитися далі, він від тебе втече”.

Дружина підняла брови, потім насупилась, накричала на доньку, сказала, що вона мала ще судити. І знову затягла стару пісню: про свою важку хворобу, про те, що їй себе берегти треба. А ми, її рідні люди, байдужі та черстві до неї.

Донька тільки головою похитала, а коли йшла, шепнула мені на вокзалі: “Тату, ти тримайся. Сподіваюся, у неї скоро це минеться”. І я тримаюся, хоча набридло дуже. Іноді подивлюся в магазині, як подружня пара разом продукти на вечерю купують, обговорюють, що готувати будуть, у мене на душі так сумно стає. А потім йду до холодильника з напівфабрикатами, вибираю собі пельмені на вечерю.

І найголовніше не сказав: я ні якийсь невдаха, працюю начальником відділу, у мене в підпорядкуванні майже двадцять людей. Зарплата у мене не погана, а ось дружина мене ні в що не ставить. Почав я помічати за собою, що поглядаю на самотніх жінок у нашому відділі. Є серед них дуже симпатичні.

І що робити? Кинути дружину? Але ж кохаю її. Але жити як куховарка, прачка і таке інше більше не можу.