З перших днів нашого спільного життя свекруха не вважала за потрібне частково віддати сина мені. Все мало бути під її суворим контролем

Кожній людині на землі хочеться мати близьких людей, які в цьому нелегкому житті любили б їх, дбали про них, та підтримували у важкі хвилини. Тому рано чи пізно, але думка, що час створити своє власне вогнище, спадає на думку багатьом. Хочеться затишку, тепла, та людину, яка б тебе розуміла.

Настає цей день і ви стоїте щасливі у РАГСі, та слухаєте промову співробітниці. Вас вітають рідні, друзі, гості та ваші батьки. Усі безмірно задоволені, та переповнені захопленими емоціями. Здається, що цьому позитиву не буде кінця

Ну, ми з вами дорослі люди, розуміємо, що хронічного щастя не буває. Але в певні моменти про це не згадуємо. Усі живуть надіями про щасливе та солодке життя. І, на жаль, чужий досвід завжди чужий.

Багато доброзичливих щиро радили не починати спільне життя з батьками під одним дахом.
Але нічого не вдієш, коли для винаймання квартири не достатня матеріальна база, а життєвого досвіду зовсім немає.

Тим більше на той момент ніщо не віщувало бурі. Любов і розуміння, здавалося, царюватимуть у цьому будинку до останніх днів нашого життєвого шляху. Як зворушливо батьки чоловіка називали мене своєю дочкою.

Не можу сказати, що з мого боку вимова двох таких важливих  слів, як мама і тато до зовсім чужих для мене людей, було легкою справою. Все всередині кипіло й обурювалося, думалося про те, що в мене вже є дорогі моєму серцю батьки.

Але, таки подолавши в собі бар’єр, я це зробила. Якось, зібравшись духом, я вийшла на кухню і промовила тихенько:
– Тато, мамо, попиймо чаю!
Відтоді сімейне життя потекло у потрібному річищі.
Виділили нам із чоловіком кімнату і я дуже зраділа особистому простору.

Наші з чоловіком сімейні стосунки, мені здавалися, лише нашими, за всієї поваги, так би мовити, до його батьків. Свекор жодних претензій до нас ніколи не мав. Він був тактовною і розумною людиною в житті, був щасливий за нас і зберігав нейтралітет.

Ну, а «маму» такий розклад стосунків не влаштовував. Ось тут вся наша ідилія і почала валитися.
Мені довелося згадати гіркий досвід подруг та родичок.

З перших днів нашого спільного життя свекруха не вважала за потрібне ділити територію і частково віддати сина мені. Все мало бути під її суворим контролем. Генерала у спідниці мені не доводилося зустрічати, але все колись відбувається вперше.

Свекруха не вважала за потрібне стукати в наші двері. Вона заходила до нас будь-коли, приводячи мене тим самим просто в шоковий стан.
– У нас у будинку довго не сплять, – голосно заявляла вона.

Ну, а зважати на наші плани, вона зовсім не вважала за необхідне. Вона могла порпатися в наших шафах, в моїй сумочці. Мало того, що наших грошей, які нам подарували гості на весілля, ми так і не побачили. Вона їх прибрала до своїх рук і сказала:
– Витратите марно. У мене будуть в безпеці…

Почався тотальний контроль у всьому. І, звичайно, критика на мою адресу. Їй не подобалося навіть, як я вдягаюся. Все мало бути як хочеться і подобається їй.
– Я знаю, що таке красиво, а що несмачно, і не сперечайтеся зі мною, — стверджувала вона.

Надмірно охайна та дуже активна жінка вимагала від нас виконання її вказівок. Мої мрії та стабільне життя руйнувалися з кожним днем ​​все більше і більше.

Мій чоловік тільки мовчки за цим спостерігав, а мої сльози свекруху ніяк не зачіпали. Одного разу я набралася сміливості й випалила їй в обличчя:
– Своїй доньці ви б не побажали такого життя. На що вона, не розгубившись, відповіла:
– Я свою дочку так не видам. Я куплю їй квартиру, та повністю забезпечу….

Чоловік, вів бізнес зі своїм батьком, повної матеріальної незалежності він не мав. До того ж він любив і свою маму і мене, і ніяк не очікував, що наші з нею стосунки не залагодяться. Звичайно, йому було важко бачити, як його владна мама буквально гнобить мене.

Свекруха не хотіла прийняти той факт, що її син уже не маленький хлопчик і йому потрібно дати можливість розвиватися як чоловікові, та главі своєї родини. Потрібно мати мудрість у розумінні сімейних стосунків. Але мудрість – доля не багатьох. У результаті наша з ним психіка була на межі.

У мене накопичувалися образи на чоловіка, що він не може вплинути на свою маму. Він не міг робити їй зауваження, а якщо спроби й були, то успіху не мали.
– Краще вчіться у мене, – була її відповідь.
Поява доньки та наш переїзд на орендовану квартиру не виправдав наших очікувань.

Свекруха продовжувала тероризувати нас і тут.
– Чому ти викинула цю річ? Чому в холодильнику продукти лежать не так, як треба? Навіщо ти купила собі ці чоботи?. Всі ці питання ставили мене в глухий кут.

Щоб зняти стрес, чоловік почав вживати. Свекруха не віднесла таку поведінку сина на свій рахунок, а як завжди, у всьому звинуватила мене! Як мені далі з ними жити, я не маю навіть уявлення?

Свекруха навіть не розуміє, що руйнує нашу родину! Все частіше закрадаються думки кинути все, й почати життя разом з донькою з чистого аркуша. Як бути далі?