З того дня ми почали з нею листуватися і телефонувати одне одному, кілька разів сходили на побачення. А потім я з’ясував, що люблю заміжню жінку, адже Іра одружена вже чотири роки

Це знайомство перевернуло моє життя з ніг на голову. Того дня я за звичкою зазирнув до Facebook, де побачив, що давній друг святкує день народження.

Знайшов номер, зателефонував, привітав. А він, дізнавшись, що я зараз перебуваю неподалік, запросив відзначити цю подію разом із їхньою великою компанією.

Чесно кажучи, я неохоче прийняв запрошення. Після важкого робочого тижня почував себе втомленим і збирався просто відпочити, але відмовляти було незручно. Та й коли ми ще побачимось із ним, якщо не сьогодні? Тому зібрався в гості і незабаром був на місці. Там я й познайомився з Ірою.

Вона була привабливою та веселою, легко підтримувала будь-який діалог. Я одразу відчув тяжіння до цієї дівчини і весь вечір не відходив від неї ні на крок. Навіть із іменинником я толком тоді так і не поговорив. Його гостя повністю заволоділа моєю увагою. Було відчуття, що це не його я знаю п’ятнадцять років, а Ірину.

З того дня ми почали з нею листуватися і телефонувати одне одному, кілька разів сходили на побачення. А потім я з’ясував, що люблю заміжню жінку, адже Іра одружена вже чотири роки. Це відкриття стало для мене справжнім шоком.

Виявляється, що стосунки з чоловіком у моєї коханої зовсім розладналися. Але на розлучення їй поки що важко зважитися. Вона впевнена, що чоловік про розірвання шлюбу й чути не захоче. А особливо сильно Іру турбує те, що скажуть про її розлучення рідні, які досі впевнені, що вона живе у щасливому і безпроблемному шлюбі.

Тому Ірина не бачить у нашому романі жодної проблеми, бо вважає себе вільною жінкою. Я ж так легковажно дивитися на все це не можу. І те, що вона перебуває в офіційному шлюбі, для мене перешкода, яку не можна оминути. Ніколи і подумати не міг, що руйнуватиму чиюсь сім’ю. Адже це по суті так зараз і є.

Порадився з парою близьких друзів, але їхні поради внесли ще велике сум’яття в мої думки та почуття. Один каже, що я маю зникнути з життя Ірини вже зараз, адже далі все буде лише гірше. Інший заявляє, що нічого поганого у такому короткостроковому романі не бачить. Але ж це не короткостроковий роман, я справді закоханий у неї!

Щоправда, все схоже на те, що Іра не розлучатиметься, тому єдине розумне рішення — це дати їй спокій. Але ніяк не виходить викинути її з голови. Якась драма, чесне слово.