З України в Румунію я поїхала три роки і хочу сказати, що все ще намагаюся звикнути до місцевих звичаїв. Начебто країна і не так далеко від нашої, але різниця разюча

Про Румунію і стереотипи.
Я вже три роки живу в Румунії, в місті Брашов. Хочу трошки розповісти про своє життя в цій невеликій країні, може, комусь буде цікаво.

Звичайно, перше, що спадає на думку при слові “Румунія” – граф Дракула, Влад Цепеш. Замок його знаходиться в 30 км від Брашова, звісно, перше, що я зробила – поїхала туди.

Вражень море, переказувати не буду, краще самим глянути. До речі, румуни зовсім не демонізують Цепеша і не вважають його жорстоким. Дитя свого часу – ось і все. Чоловік не дивиться фільми про Дракулу. Каже, бідний Влад в труні перевертається від того, що з ним зробив Голлівуд.

Кажуть, тут на румунському і англійською мовою, яка на хорошому рівні знає кожен другий.

Ну, може, в глухих селах англійська людям не знайома, але в містах знають. У магазинах обслуговують на двох мовах. З українською тут важче. Тут же відразу довелося вливатися в середу, починати говорити. Ну, це скоріше плюс.

У Румунії нарівні з нацвалютою – румунським леєю, ходить і євро. У всякому разі, угоди великого розміру (наприклад, покупка будинку, машини) зазвичай проводяться в євро. Ну, а покупки в магазинах, звичайно, робляться в леях.

Ціни на продукти тут нижче, ніж українські, і набагато. Румунська продукція дуже смачна, національні традиції вони бережуть і шанують.

До речі, про традиції. Кожен поважаючий себе румун – шанувальник жанру народної музики. Народних радіостанцій десяток, народних ансамблів – того більше.

А тут народна музика, навіть у молоді, в порядку речей. І на весіллях теж. Тільки народна музика, ніякої попси. Ну, вона і справді гарна.

Роботи в Румунії багато, тому як звідси постійно йде відтік фахівців, та й ЄС накладає відбиток – постійно бачу на стовпах оголошення “Робота в Великобританії”, “Робота в Німеччині”, “Робота в Італії”. Румуни – працьовитий народ.

Знаю сім’ї, де чоловік працює в Англії і приїжджає в Румунію до дружини кілька разів на рік. Але зате у них будинки триповерхові, машини змінюють щороку, дітей відправляють вчитися до Англії або Америки. Тут уже кожен сам вирішує, що важливіше.

Єдине, що, мабуть, мені не подобається в Румунії – це близькість до Карпатських гір. За три роки я пережила три великих землетрусу, і відчуття було не найприємніше, враховуючи 4 поверх будинку.

Але румуни ставляться до землетрусів філософськи. Згадують найруйнівніших з повагою, завжди готові до нових. А я поки все ніяк не звикну. Страшнувато. Але, напевно, скоро пройде.