За мною бігає дівчина з офісу і я вже не знаю як її культурно відшити

Мені 29 років. Мені випало нелегке дитинство 90-х років: сімейка, яка постійно свариться, наче із якогось серіалу. У мене був бунт проти батьків, бійки, озлобленість, депресії та багато інших подій, нормальних для дітей мого покоління. Відслужив в армії, що теж наклало свій відбиток, але в той самий час зробило мене цинічнішим і спокійнішим.

Пошук нормальної роботи затягнувся на роки (крім підробітків). І ось, нарешті, пощастило так пощастило. Влаштувався в нормальну фірму, зарплата тішить сама по собі та й робота не важка. І все ніби добре. Навіть дивно.

Але є тут одна особа, яка бігає за мною, і перепочити не дає. Робить цілком конкретні рухи тіла та натяки, заводить розмови на близько сімейні теми, і все таке.

Їй 20 років, для мене це вже зовсім інше покоління — що вони дивляться, про що говорять, про що сперечаються, мені це не цікаво і не потрібно. А що про кохання та інше, то я з цього приводу ілюзій не маю, сам був двічі обдурений, та й так уже зрозумів, що ця «любов» про яку пишуть пісні та книжки, за великим рахунком, гормональний сплеск, що живе недовго.

А шлюб у нашому матріархально-капіталістичному світі – це взагалі для легковірних. Майже всі знайомі вже розлучилися, а їхні колишні дружини скачуть на пошуки нових пригод із частиною їхнього майна чи аліментами, заборонивши колишнім чоловікам спілкуватися з дітьми. Загалом, брехня та обман.

А проблема моя ось у чому. Особа ця – місцева улюблениця, є такі: з усіма вміють ладнати, всі ними милуються. Колектив на 60% жіночий, вони мене з нею вже повінчали та заручили.

Мене це все не тішить, та й від стосунків багато залежить, я ще тут на пташиних правах, на кшталт, як на випробувальному терміні. Вона мені повідомлення пише у вихідні, подарунки шле в соцмережі та іншу увагу. Зве кудись, типу, «ми там, ми тут, під’їжджай».

А мені все це навіщо? Нас уже сприймають як пару. Питання у мене наступне, сам я відповіді не надумав: як мені її культурно відшити і відвадити, припинити балаган і не влаштувати на робочому місці Санту-Барбару?

Дякую за увагу, чекаю на ваші поради. Так вийшло, що радитися в побуті мені нема з ким. Скажу одразу, жодної родини та кохання я не розглядаю. Мені ніхто не потрібен. Тільки спокійне життя, робота та шматок хліба. Дайте пораду, як це не втратити. Дякую