За утримання онуків я попросила гроші, а невістка за них звіт вимагає

Почалося з того, що мати моєї невістки, моя сваха, навідріз відмовилася допомагати з онуками на літніх канікулах. Батьки ж працюють — у невістки відпустка тільки у вересні, а син мій нещодавно на нове місце влаштувався, не може поки що вимагати відпустку.

Ось і попросили сваху взяти десятирічного Захара та семирічну Катю, хоча б на тиждень. Але вона сказала: – Ні, мені не потрібна така відповідальність! А яка там відповідальність? Ну нагодувати дітей тричі на день, та доглянути одним оком, щоб не наробили чогось.

А так, вони вже великі, самостійні, їм міняти підгузки не потрібно.Я ось пам’ятаю, що моя мама завжди з моїм сином Льонею все літо у селі жила.Тоді, так повелося — дітей відправляли на канікули до бабусь, і їм навіть на думку не спадало заперечувати. Про жодну відповідальність і мови не було!Це син мені поскаржився на те, що дітей влітку нема куди подіти.

Він сказав: — Мабуть, доведеться їх одних у будинки на цілий день залишати. — Навіщо одних залишати? – здивувалася я. — Привезіть їх до мене на дачу на все літо, я за ними пригляну. — Ой, дякую, мамо! – зрадів Леонід. — А то я вже подумав, коли теща відмовилася, то й тобі пропонувати незручно.

— Та що тут незручного, — відповіла я. — Внуки вони мені рідні, невже я від них відмовлюся?Син ще порадився зі своєю дружиною, вона, звісно ж, погодилася. Хоч у нас з нею стосунки й не дуже, але куди тут подітися? Ось так проблема й вирішилась.

Тільки я одразу попередила: — За дітьми я дивитимусь, в цьому не сумнівайтеся, тільки на їхнє утримання мені гроші потрібні. Син із невісткою чомусь здивувалися. Певно, не очікували такого. Думали, що я на свою пенсію двох дітей прогодую все літо. — І скільки ж тобі грошей треба, мамо? — спитав син.

— Я тут порахувала — гадаю, по 3 тисячі на місяць на кожного цілком вистачить, — відповіла я. Невістка після цих слів обурилася. Відвела Льоню убік, і щось там почала йому нашіптувати. Але я почула їхню розмову. — Шість тисяч на місяць — це майже половина моєї зарплатні! – сказала вона. — Ну, а що робити? – відповів син. — Іншого виходу в нас немає.

— Може, до табору їх відправити? – запропонувала невістка. — Ага, і ще більше грошей віддамо — табори не безоплатні! – сказав мій син. — До того ж, вони у таборах ніколи не були — раптом їм там не сподобається? Тоді забирати передчасно доведеться і знову думати, куди їх подіти. А гроші нам ніхто не поверне.

Тут вони будуть із рідною людиною — із бабусею. Вона вже за ними краще догляне, ніж якісь там вожаті. — Та це зрозуміло, — говорила невістка, — але ж твоя мама знає, що в нас зараз із грошима не дуже. Ти тільки на нову роботу влаштувався, а у зарплатня маленька. Якось не по-людськи це — за власних онуків гроші просити, та ще й коли у нас така ситуація
.
— Ну, ти знаєш, твоя мати взагалі відмовилася! — почав дратуватись Льоня. – А моя сама запропонувала. Замість того, щоб спасибі сказати, ми її грішми дорікатимемо? Загалом син опинився на моєму боці. Привезли мені онуків на початку червня, і гроші одразу за три місяці заплатили.

Знайшлися ж, хоч невістка і скаржилася на важке матеріальне становище! Добре ми з дітлахами жили влітку на дачі. Я їм готувала тричі на день — вони в мене не були голодні. Ну і так, по дрібниці купувала — солодощі різні, чи іграшки. У нас щотижня машина з іграшками приїжджає, то всі дітлахи біля неї збираються.

Там якісь лазерні вказівки продаються, мильні бульбашки, фломастери, розфарбовки, та інше — ну як дітям відмовиш?! А коли наприкінці серпня батьки за ними приїхали, то невістка з мене фінансовий звіт вимагала.

Я обурилася: – Який звіт? Я що, мала всі витрати записувати й чеки збирати? Ми так не домовлялись! — Ну, ви самі запропонували товарно-грошові відносини в родині, — заявила невістка, — то тепер будьте ласкаві відзвітувати. А раптом ви ці гроші не на дітей, а на себе витрачали?

— Та на що мені тут, на дачі, витрачати на себе?! – обурилася я. — А на дітей 6 тисяч на місяць — на що? – продовжувала наступати невістка. — У вас тут усе своє, з городу. Мабуть, давали їм шматок хліба та огірок з грядки — і гуляйте цілий день! — Та як ти можеш таке казати! – образилася я. — Я їм каші вранці різні варила. На обід – суп обов’язково, й на друге щось м’ясне, на вечерю теж смаколиками частувала

. — А я не вірю, що діти десяти й семи років за місяць 6 тисяч проїли! – заявила невістка. — Будь ласка, прозвітуйте! — Не можу я прозвітувати, — сказала я. — Жодних чеків я не зберігала. А в автокрамниці дітям солодощі та іграшки купувала, так взагалі без чеків! Якщо не віриш, то дітей спитай, чим я їх тут годувала. — Ось тільки дітей не треба втручати! – відрізала невістка.

Шкода, син мій при цій розмові не був — він саме відійшов із сусідом про щось поговорити. А то він, напевно, за мене заступився б! Ось невістка вважає, що це дикість — брати гроші на утримання власних онуків. Але вона не подумала навіть, що пенсія у мене значно менше, ніж її маленька зарплатня, то на неї я б зовсім не змогла прогодувати дітей.