Мені 22 роки, заміжня ось уже 4 роки. Мій чоловік був моїм першим коханням.
З ним познайомилися ще в універі на 1 курсі. Зустрічалися, закохалися, одружилися. Все було добре. Жили душа в душу, у нас росте дочка. Їй півтора року вже.
Але ось сталося те, що я полюбила іншого хлопця. Він кавказець. Спочатку я думала, здалося, просто налаштувала себе. Або з нудьги, від побуту втомилася.
Але чим далі, тим більше розумію, що дійсно до чоловіка вже не відчуваю нічого. Ні в спілкуванні, ні в ліжку. А з ним все по іншому. Я ніби знову юна дівчина, вільна.
Він не знає ще, що я заміжня. При ньому я кільце не ношу. І боюся йому сказати, як він поставиться. І чоловікові боюся сказати, адже у нас спільна дитина.
Так що ось мічуся між двох вогнів постійно брешу, знаходжу відмазки, які звичайно рано чи пізно опиняться на поверхні.
Я дуже люблю Арсена, боюся його втратити, якщо раптом він не зрозуміє не пробачить за брехню. І кине мене.
- Рито, сьогодні Василь з дружиною прийдуть. На вечерю. Я тебе благаю, не треба скандалів!…
- Віка, ти з мене знущаєшся? Так? Що я тобі казала? Га? - свекруха підлетіла…
Ольга стояла на порозі з важкою сумкою на плечі та пакетом молока, який аж холодив…
«Ми з мамою вже все вирішили,» – кинув Микола, наче розповідав про погоду. Ці слова…
Максим якраз вивантажував важкі пакети з машини, а я, як завжди, стояла біля вікна, спостерігаючи…
– Вікторе, радість же ж яка! Аллочка приїжджає через тиждень, ти уявляєш! Ми з тобою…