Залиш нашу дочку, бо ми вже знайшли їй нареченого

Я ніколи не славився постійністю, всі мої стосунки з дівчатами найчастіше були швидкоплинними, або тривали понад місяць.

Я вважав, що поки молодий, то розважатимусь доти, доки не набридне. Але одного звичайного дня моє життя змінилося: я познайомився з Марічкою.

Розваги й гулянки з друзями відійшли на другий план, я будь-що, вирішив здобути прихильність дівчини, яка з самого початку не виявляла до мене симпатії.

Я почав надсилати їй на роботу квіти, щодня приходив до неї в офіс, та запрошував на побачення. Але дівчина була непохитна і не приймала мої залицяння.

Я намагався дізнатися про неї якомога більше: що їй подобається, куди вона зазвичай ходить, навіть спеціально влаштувався кур’єром у фірму, де працює Марічка.

Для цього довелося на основній роботі взяти відпустку без утримання. Поспілкувавшись із колегами дівчини, я дізнався про неї якомога більше, й не припиняв до неї залицятися. Зрештою вона погодилася на побачення зі мною.

Потроху наші стосунки переросли в амурні, й Марічка вирішила познайомити мене зі своїми батьками. Дівчина виховувалась у суворій та принциповій родині.

Її батьки завжди намагалися вирішувати все за неї: де вона вчитиметься, яку професію обере, де працюватиме і хто їй буде за чоловіка.

Хоча Марічка і не хотіла йти наперекір батькам, але вона мене покохала і хотіла бути завжди разом зі мною, а не з тим, кого їй знайдуть батьки.

Я відразу відчув, що не сподобався її батькам. А коли кохана вийшла на кухню, щоб налити всім чаю, то її мати прямим текстом висловила свою думку про мене:
– Дай нашій дочці спокій, ми вже знайшли для неї нареченого! – сказала вона.

Марічка почула, що мати знову намагається лізти в її особисте життя, та й посварилася з нею. Дівчина втомилася, що батьки намагаються змусити її жити чужим життям і робити те, що хочуть вони, а не дівчина. Марічка покликала мене, і ми пішли.

Ми почали жити разом, а через пів року я зробив їй пропозицію руки та серця. Батьки Марічки постійно дзвонили, й вимагали, щоб вона повернулася, але та лише відповіла, що незабаром стане моєю дружиною.

На весілля батькам, звичайно, надіслали запрошення, але її мати так і не захотіла прийти, зате батько прийшов і щиро привітав дочку з одруженням.

Він хоч і був суворим, але завжди поважав її думку й знав, що вона завжди все робить продумано і правильно.

Можливо поява нашого малюка зможе об’єднати нас з батьками Марічки, бо мені боляче дивитись, як вона засмучується! Якщо цього не відбудеться, значить не судилося! Принижуватися я не буду!