– Замість ресторану буде кафе, а подруг доведеться кликати не п’ять, а три, – повідомив іменинниці чоловік

– Сашко, ти пам’ятаєш, що мені обіцяв? – за сніданком я повисла у чоловіка на шиї.
– Що я обіцяв? – насторожено спитав чоловік і завмер з кухлем кави в руках.

– Ти пам’ятаєш, який сьогодні день? – відповіла я запитанням на запитання.
– Твій день народження, – впевнено промовив Олександр і зробив пару ковтків кави.

– Значить, пам’ятаєш! – з урочистістю в голосі промовила я. – Я рада!
– Так, подарунок буде ввечері, після роботи, – чоловік потягнувся до вази з вафлями.

Я насупилась і лукаво примружилася. Я не розуміла, чоловік жартує чи, дійсно, не пам’ятає про нашу домовленість.

– Сашко, ти хіба не пам’ятаєш, що обіцяв мені? – розгублено промовила я. – Ми ж з тобою домовлялися, що я святкуватиму день народження з дівчатами в ресторані. Ти обіцяв столик нам забронювати. Це ж мав бути твій подарунок!

Олександр невдоволено прикусив губу, і на його обличчі з’явилася дурна усмішка. Він зробив пару ковтків кави й голосно відкашлявся:

– Я пам’ятаю, не хвилюйся!
– Слава Богу! Я думала, що ти вже про це забув, – я з полегшенням видихнула.

– Ні, я не забув, але трохи змінив місце, – невпевнено промовив чоловік.
Я здивовано глянула на чоловіка. Ресторан я вибирала зі своїх уподобань.

– Яке може бути інше місце? – скривилася я. – Я дівчаткам вже адресу сказала.
– Нічого, скажеш, що все змінилося, – байдуже відповів Олександр. – Замість ресторану буде кафе.

– Кафе? Навіщо? – мало не плачучи, відповіла я. – Я хіба багато від тебе просила?

– Досить сльози лити, – чоловік стукнув кухлем по столу, через що той пустив тріщину і з неї потекла кава.

– Чорт, розбив! Ти така марнотратка, що не дай Боже! Який може бути ресторан? Досить з вас і кафе! Воно досить хороше та відоме!

– Уявляю, що ти вибрав! – приречено закотила я очі.

Я добре знала, що у чоловіка була одна погана риса – економність, що межувала з жадібністю та жлобством.

– Навіщо ти псуєш мені зранку настрій? – Олександр вилив залишки кави в раковину і викинув розбитий кухоль у відро для сміття.

– До речі, я забув тобі ще сказати, що гостей довелося урізати, – додав він, чим ще сильніше приголомшив мене.

– Чому? – Надривним голосом запитала я. – Мені ще й доведеться комусь відмовити?
Чоловік із засудженням подивився на мене. В його очах читалося обурення та злість.

– Так, доведеться! Ти в курсі, що такий захід коштує чималих грошей? – холодно спитав Олександр.
– Навіщо ти тоді обіцяв? – обурено запитала я, усвідомивши, що чоловік знову не дотримався своєї обіцянки.

– Хіба я не тримаю свого слова? – посміхнувся він. – Не утрируй, будь ласка, і не виставляй мене крайнім. Все в силі, тільки замість ресторану кафе, та подруг буде не п’ять, а три!

– Ні, не буде! – гаркнула я і в сльозах втекла до кімнати.
Через п’ять хвилин я вийшла і, не сказавши чоловікові жодного слова, поїхала на роботу на таксі.

Олександр відправив мені услід обвинувальне повідомлення і вказав назву кафе, його адресу та час, коли нас там чекають.

Чоловік і не здогадувався, що я вирішила все кардинально переграти. Я зателефонувала до ресторану і таки знайшла вільний столик у потрібний час. Про зміни місця святкування я поспішила повідомити подружок.

Про те, що я проігнорувала кафе, на яке Олександр витратив гроші, він дізнався лише ближче до вечора.

Чоловік багато разів намагався додзвонитися до мене, але зробити цього йому не вийшло, тож він сам поїхав туди, де я мала святкувати день народження.

На його здивування, там з’ясувалося, що ніхто не приходив. Обурений чоловік вимагав гроші за бронювання назад, але йому відмовили, аргументуючи це відсутністю вини з боку кафе.

Обурений Олександр сів у машину і знову почав мені дзвонити, але оскільки я, як і раніше, не брала слухавку, чоловік став висилати мені злісні повідомлення.

Однак і їх я не читала, що сильно злило чоловіка. Лише о дванадцятій годині ночі він заспокоївся, мабуть, ліг спати. Щоб не пропустити мого повернення додому, чоловік поставив біля дверей швабру.

О другій годині ночі він зрозумів, що я повернулася додому і вийшов, щоб вимагати пояснень. Я була напідпитку і з радісним виразом обличчя зустріла заспаного чоловіка.

– Ти де ходиш? Чому не береш слухавку? Хіба ти не бачила, що маєш купу неприйнятих дзвінків? – обурювався Олександр.

– Я святкувала свій день народження, – заперечила я і шпурнула на столик ключі від квартири.

– Де ти святкувала? Ти взагалі знаєш, що через тебе я втратив чотири тисячі гривень? – розорявся чоловік, згадавши свої грошові втрати.

– У ресторані святкувала, як і хотіла! – радісно повідомила я. – Вважай, що ти їх мені подарував. Дякую! – я почала награно розкланюватись перед чоловіком. – До речі, я дуже добре погуляла!

– Вітаю! – Олександр схрестив руки на грудях. – Задовольнила своїх подружок? Задоволена?
– Так! Вони мені ось подарували, – я полізла в сумочку і витягла з неї декілька тисячних купюр.

Помітивши в моїх руках гроші, чоловік різко вирвав їх і, не відходячи від каси, перерахував.
– Вісім тисяч! – промовив він і сунув собі в кишеню. – Я їх забираю собі!

Я миттєво протверезіла від його слів. Я здивовано закліпала віями й надривно запитала:
– З чого раптом? Це мої гроші. Мені їх подружки подарували!

– Через тебе я втратив чотири тисячі гривень! – погрозливо гаркнув чоловік. – Я вже мовчу, скільки я побігав і скільки нервів витріпав собі!

– Серйозно? Поверни мої гроші! – Я кинулася на Сашка, але він грубо відштовхнув мене убік.
– Ні, ти нічого не отримаєш! – Чоловік розвернувся і пішов у спальню.

Ображена, я пройшла на кухню і повільно опустилася на стілець. Замість подарунка на день народження, чоловік відібрав подаровані гроші!

Провівши на кухні близько пів години, я пішла спати до вітальні. Вранці я прокинулася і зіштовхнулася із Сашком на кухні.

– Чи не хочеш мені повернути гроші? – суворо запитала я. – Мені їх подарували подруги!
Чоловік, замість відповіді, спочатку розсміявся, а потім на знак відмови, похитав головою.

Протягом тижня я намагалася повернути подарункові гроші. Проте, на вихідні я зрозуміла, що мені не вдасться цього зробити.

Бажаючи помститися чоловікові за нахабство, я взяла його ноутбук і здала в ломбард. Коли Олександр дізнався про це, він влаштував мені скандал і зажадав сказати, куди саме я здала його техніку.

Як тільки він дізнався адресу, то побіг викуповувати свій ноутбук. У результаті, мені таки вдалося повернути свої подарункові гроші!

Проте Олександр настільки образився на мене, що декілька тижнів зі мною не розмовляв.

Зате він чудово засвоїв урок і зрозумів, що я нізащо не дам себе образити! І, якщо йому знову прийде ідея мене образити, то може не дорахуватися ще, чогось більш цінного!

Зі мною жарти погані! Тепер я знаю, як на нього вплинути! Звісно, я розумію, що такі вибрики до добра не доведуть, але я нікому не дозволю будь-що нав’язувати мені!

У мене є свої думки, та свої бажання! Хто з ними не бажає рахуватися, нехай ідуть далеко і надовго – нам не по шляху! Я слушно міркую, чи перегинаю палицю?