– Заради подарунка мамі ви візьмете кредит? Досить їй потурати, – обурилася я

– Чекаю завтра на тебе о п’ятій годині вечора! – Сповістила мене мати, не уточнюючи жодних нюансів.

– Навіщо? Я можу тільки о шостій, – обережно поцікавилася я. – Щось термінове?

Я чудово знала, що подібні збори в батьківському будинку ніколи не обіцяли нічого хорошого.

– Приїдеш і дізнаєшся, – коротко відповіла вона. – Чекаємо на тебе о п’ятій!

Я не встигла розкрити рота, як мати вже поклала слухавку. За фразою “чекаємо на тебе”, я зрозуміла, що мати хоче бачити мене одну, без чоловіка, а ще те, що, крім мене, до батьківського будинку приїде брат із дружиною.

Відносини у мене з Валерієм були дуже натягнуті. Брат буквально танцював під дудку батьків, як і його дружина, що ставило мене в невигідне становище.

Мати легко підминала Валерія з Христиною під себе, тому злилася на мене за те, що я не хочу поводитися аналогічно.

О шостій годині я приїхала до батьківського дому, та виявила, що родина брата вже на місці. Разом із батьками Валерій та Христина сиділи за круглим столом із чайними кухлями.

– Чекаємо на тебе, набридло вже чай пити, – пожартував брат. – Не могла раніше приїхати?

– Не могла, я працюю, – сухо відповіла я і, привітавшись з усіма, присіла на стілець.

– За стіл сідай! – Запропонувала мати, і кілька разів долонею грюкнула по кришці столу.

Я послухалася і сіла разом з усіма. Мати грізно оглянула всіх присутніх і вимовила:

– Загалом, справа така! Якщо ви пам’ятаєте, у мене незабаром ювілей!

– Ну так, мамо, ми пам’ятаємо, – бажаючи підмаститися до матері, радісно промовив Валерій.

– От і чудово, синку! – усміхнулася йому мати. – А ти, Ірино, пам’ятаєш хоч?

– Так, – стомлено кивнула я головою.

Мати поглянула на мене і насунула брови, не побачивши на моєму обличчі задоволеної усмішки.

– Я вирішила, що не дам вам більше свободи у виборі подарунків. Знову подаруєте нісенітницю якусь, – скривилася вона.

Я нервово засміялася. Я добре пам’ятала, що останні кілька років, подарунки для матері були лише грошові.

– Що такого смішного я сказала? – вона з досадою підібгала губки.

– Ми давно вже даруємо тобі тільки гроші, на твоє ж прохання, – уточнила я, пояснивши свій сміх.

– Дурню якусь бурмочеш, – різко обсмикнула мене мати. – Так ось, я подумала, що мені потрібно, і розподілила, хто і що мені подарує.

– Зараз такі ціни вам загне, що ви посивієте, – засміявся батько, який не зміг утриматися від шпильок. – Коротше, біжіть брати кредити!

Мати схопилася з місця і відважила чоловікові смачного потиличника.

– Прикуси язика, або взагалі йди в кімнату, – прогарчала вона. – Тільки нервуєш мене!

Андрій Віталійович похмуро опустив голову і, вийшовши з-за столу, поплентався геть.

Поведінка матері нікого не здивувала. За роки життя з батьками ми звикли до того, що вона демонстративно принижувала батька.

Щойно батько пішов, мати посміхнулася, і знову зайняла своє місце за столом.

– Загалом, я подумала про те, що, на жаль і ах, старію. З вас, Валера та Христина, річний абонемент у салон краси, – з розумним виглядом промовила мати. – Поки я ще не обрала, куди саме, але днями точно визначусь із місцем.

– Звичайно, вибирайте найкращий, – невістка відразу стала підлабузнюватися перед свекрухою, бажаючи догодити й заслужити прихильність.

Слухаючи її, я здивувалася, бо знала, що брат і невістка не мають великих грошей. У мене дозріло питання, де вони візьмуть фінанси на дорогий подарунок для матері.

З думок мене вивів голосний вигук матері, яка раптом звернулася до мене.

– Тобі я озвучую інше своє бажання: купиш мені нову кухню із вбудованою побутовою технікою. Я вибрала приблизний колір, – приголомшила мене мати.

Я настільки заклякла від заявок матері, що довго не могла знайти, що відповісти.

– Мамо, дешевше не можна обрати подарунок? – вирішила я все перевести в жарт.

– У сенсі? У мене ювілей! Цікаво, а ти скільки хотіла мені подарувати? П’ять тисяч? – уїдливо поцікавилася вона, показавши, що колишні суми її вже не влаштовують. – Я дорослішаю, тому й подарунки мають бути більшими.

– Ціна питання тисяч сто? – роздратовано запитала я. – Звідки у мене такі гроші?

– Почалося! – Мати знову схопилася з місця. – Вас же двоє взагалі…

– Двоє, але чомусь мого чоловіка ти сюди не запросила, – нагадала я матері.

-Тому, що він жадібний, і мені не хочеться слухати його скиглення у своєму будинку, – скривилася мати.

– Зате ти чомусь враховуєш його прибутки при виборі подарунка, – відрізала я у відповідь. – А ви чого мовчите? – звернулася я до брата та невістки. – Де ви гроші на абонемент візьмете?

Валерій та Христина збентежено переглянулися. Вони не хотіли обговорювати це питання при матері.

– У вас зарплата маленька, кредит візьмете заради мами? – обурилася я, бачачи, що вони бояться зізнатися.

– Мамо, ти взагалі розумієш, що вимагаєш? Чому не квартиру попросила? Чи, зрештою, машину?

Обличчя матері спалахнуло. Вона підібгала губи й стиснула кулаки. Очі її метали блискавки.

– Ти ким мене вирішила виставити? Тиснешся, так і скажи, а не нав’язуй іншим свою думку, – гаркнула на мене вона.

– Хіба ти не розумієш, які подарунки вимагаєш? – Я не могла повірити, що мати, дійсно, не розуміє, про що просить.

Однак, з її незворушного погляду я усвідомила, що вона не бачила у своїх бажаннях нічого поганого.

– Я не голодуватиму тільки заради того, щоб ти пораділа пару днів! – Упевнено заявила я, і вийшла з-за столу, розуміючи, що тут мені робити більше нічого.

– Іди, йди! – надривно крикнула мені у спину роздратована мати. – Тепер зрозуміло, хто мене справді любить, – додала вона, глянувши на розгубленого сина та невістку.

– Навіть не знаю, що вибрати: абонемент чи кухню? Ви що подаруєте? Хоча, чого я питаю? Я ж іменинниця, мені й обирати!

Валерій та Христина натягнуто посміхнулися їй у відповідь, розуміючи, що та й справді злегка знахабніла з подарунками, бо купівля будь-якого з подарунків, вимагала великих витрат.

– Даруйте абонемент. Кухню особливо ніхто не побачить, а моє обличчя всі! – впевнено промовила мати.

Син та невістка подарували матері озвучений подарунок, на який довелося взяти кредит.

Я відправила матері тільки повідомлення з привітанням, у відповідь на яке вона загнула такою добірною лайкою, що у мене взагалі відпало бажання контактувати з нею.

Це ж треба, забажала ювілярка подаруночки! Нам навіть на весілля ніхто таких дорогих подарунків не дарував – кухня, та ще й із вбудованою технікою! Оце розкотила губу! А ви що скажете про мамині забаганки? Вони адекватні?