– Зараз молодь тільки й думає про те, щоб жити окремо. А як же спадок? А хата? А земля?

– Ось в нашій родині так заведено: треба все економити – воду, електроенергію, та й взагалі, жінки й діти – це після чоловіка. Тому їсть мій син, після нього ти з його тарілки, а потім ваша майбутня дитина, – заявила мені Марта Степанівна, коли ми вперше приїхали до них у гості.

У мене від почутого ледь щелепа не відпала, а вона продовжувала абсолютно серйозно:

– Ми все життя так живемо і нічого.

Я сиділа за їхнім старим, пошарпаним кухонним столом і думала: це жарт чи реальність? Але судячи з виразу обличчя свекрухи, все було серйозно. Вона ще й узяла й насипала мені їжу в ту ж тарілку, з якої тільки-но їв Василь.

– Їж, дівчино, ти ж майбутня невістка. Що тут такого? У нас усе по-сімейному, затишно, – сказала вона, ніби це була найприродніша річ у світі.

Я кинула погляд на Василя, сподіваючись, що він якось втрутиться або хоча б пояснить цю дикість. Але він сидів спокійно, наче нічого не сталося.

– Мам, ну що ти таке вигадуєш? – нарешті видав він, але без особливого ентузіазму.

– Що значить “вигадую”? Ти ж завжди так їв! – обурилася свекруха. – Дівчині теж треба звикати до нашого укладу.

Я намагалася удати, що все добре, і відповіла якомога спокійніше:

– Мені здається, це трохи незвично.

– Незвично? – перепитала вона, схрестивши руки. – А як же економія? Ось, наприклад, моя мама завжди казала: “Навіщо мити дві тарілки, якщо можна одну?” І ми так жили.

Свекор, який досі мовчав, нарешті вставив своє слово:

– Марто, не лякай дівчину. Хай спочатку звикне, а там розберемося.

– Та що тут звикати? Ми ж не якісь там паничі! Зате в нас усе по-людськи.

Я зрозуміла, що обговорювати це далі марно. Але це було тільки початком абсурду, який я побачила в цій родині.

На ранок свекруха вирішила показати мені, як у них “заведено”. Почалося з того, що в кімнаті для подумати замість звичайного туалетного паперу лежала стопка старих газет.

– Газети? – не втрималася я.

– А що такого? – щиро здивувалася свекруха. – У нас тут усе раціонально. Газета м’якша, ніж здається, звикнеш.

Свекор, проходячи повз, зауважив:

– Тільки викидати її треба в спеціальний кошик. У нас труби старі.

Я мовчки кивнула, вирішивши, що краще поки нічого не коментувати.

Потім свекруха запросила мене на кухню “поспілкуватися”. Я думала, буде розмова про якісь сімейні традиції, але виявилося, що вона вирішила показати мені, як правильно прати речі вручну.

– Машинку ми вмикаємо тільки раз на місяць для постільного, – гордо заявила вона. – А так – економимо воду й електроенергію. Ось так треба терти, бачиш?

Вона показувала, як відпирати чоловікові сорочки на старій металевій пральній дошці.

– Але ж це дуже важко, – обережно зауважила я.

– Хто сказав, що життя легке? – відказала майбутня свекруха.

Ввечері ми всі сиділи за столом, коли я вирішила спробувати поговорити з Василем.

– Васю, може, ми все-таки подумаємо про те, щоб жити окремо?

Свекруха аж похлинулася чаєм.

– Окремо?! Що це ти таке вигадала? Він єдиний син, а ти хочеш його від нас забрати?

– Я просто думаю, що нам буде зручніше жити самим. та і вас не тіснити.

– Зручніше? А як же допомога батькам? А як же сімейні традиції? – обурено перебила вона.

– Мамо, досить, – нарешті втрутився Василь.

Але вона не зупинялася:

– Зараз молодь тільки й думає про те, щоб жити окремо. А як же спадок? А хата? А земля?

Мені вже хотілося просто втекти, але я розуміла, що Василь – хороша людина, і, можливо, йому теж важко в цій ситуації. Тому я вирішила дати цій родині ще один шанс.

Згодом я зрозуміла, що ці “дивні правила” будуть завжди для мене справжнім випробуванням. Я ніколи не звикну їсти з чужої тарілки чи прати речі вручну. Але найбільше мене дивує те, що Василь, здається, не бачить у цьому нічого поганого.

Я не знаю, чи готова я провести життя в цій родині. Я кругла сирота і запитати поради у мене ні в кого. І ось тепер я стою перед вибором: або я приймаю їхній спосіб життя, або намагаюся переконати Василя, що ми заслуговуємо на щось інше.

Але чи він почує мене? Як краще зробити? Залишайте свої кометарі!