– Заробляв тридцять – ти все вдома робила на тридцять! Зараз заробляю вдвічі більше, і ти вогнище зберігай у два рази якісніше

– Мамо, я так більше не можу! — зателефонувала дочка, та заплакала. Я його вижену! Розлучусь!

Я заспокоїла Юлю, попросила не рубати з плеча, запропонувала приїхати, взяти онуків на прогулянку, щоб вона могла заспокоїтися, подумати та поговорити з чоловіком.

– Не треба! Ти приїдеш, він ще більше почне психувати. Завтра приїжджай, коли він буде на роботі, — запропонувала Юля.

Я відповіла згодою, приготувала улюблений пиріг доньки, й наступного ранку поїхала до неї.

Зятя не люблю! За що мені його кохати? Нічого у нього немає: ні кола, ні подвір’я. Живе у дружини вдома, ще совісті вистачило рота роззявити! Заради Юлі та онуків мовчу!

Останнім часом у сім’ї доньки та зятя творилося щось неладне. Живуть вони у квартирі моєї мами, там дві кімнати.

Квартира все ще моя, не ризикнула переписати на Юлю, коли вона була молодша, а зараз якось ця розмова не підіймається, і я мовчу.

Юля з одного декрету пішла в інший, сидить удома з погодками, молодшій внучці ще немає й року. Зять, можна сказати, один працює. Юлі щось платять, але мало.

Довгий час зять стабільно отримував свої тридцять тисяч на місяць. Дітей одягнути, дружину, себе, продукти купити, за квартиру заплатити, і все – зарплати немає!

Юля не скаржилася, вона в мене дівчинка ощадлива, скромна, скільки грошей чоловік приніс, і тому рада.

Останнім часом зятю поперло на роботі. Його безпосереднього начальника зловили за руку на крадіжці, звільнили за статтею, та порушили кримінальну справу.

На місце начальника тимчасово поставили зятя, трохи додавши зарплату. А три місяці тому було ухвалено остаточне рішення, що зять залишиться на посаді на постійній основі. А це — шістдесят тисяч гривень на місяць, удвічі більше, ніж було.

Юля так зраділа, так зраділа! Планів набудувала, що заживуть нормально, дітей трохи балуватимуть. А зять змінюватись почав: з’явилися причіпки, звинувачення, вимоги.

Я вважаю, що він просто охрінів, і уявив себе неабияким годувальником та здобувачем.

Юля вдома з дітьми, буває, вони хворіють, буває щось не встигає. Господиня з доньки нормальна: прибирання раз на тиждень, готує раз на пару днів, але багато.

Не педантка, не чистунка, звичайна жінка, яка сидить удома з дітьми. Буває, прання збирається. Буває, пил не витертий. В усіх буває!

Зять почав вдавати з себе ведучу програми «Ревізор». Прийде з роботи, обурюється, чому брудно, чому дитина в брудній майці, хоч онук тільки повечеряв, Юля ще не встигла переодягнути.

Готувати Юля стала не так, розледащилась, себе запустила, для чоловіка старатися перестала.

Зять почав морду від їжі вернути: чому курка, а не м’ясо на вечерю? Чому вона до фаршу капусту додала, він так не любить, хоча місяцем раніше їв, уплітаючи за обидві щоки.

Юля обмовилася, що її чоловік навіть до подружніх обов’язків чіплятися став: могла б купити білизну, чоловіка порадувати.

Коли Юля запитала, у чому справа, зять заявив:
– Я заради сім’ї намагаюся, заробляю, маю право вдома бачити порядок та смачну їжу.

– Заробляв тридцять – ти все вдома робила на тридцять! Зараз заробляю вдвічі більше, і ти вогнище зберігай у два рази якісніше.

Юля проклинати це підвищення стала:
– Нормальною ж людиною був! Хіба підвищення заробітної плати — привід, щоб так мене тероризувати? Я ж не байдики вдома б’ю!

Приїхала до Юлі, вона вся бліда, з синцями під очима, нервова, переживає. Плакати почала, що любить, але так більше не може.

Я так сильно захотіла його ляснути! Ніколи в житті жодного разу руки не простягала, а доньку послухала, аж руки засвербіли!

Порадила їй ще раз із чоловіком поговорити, прямо йому сказати, що їй не подобається те, що відбувається в будинку. Нагадати йому, що він ще по дому і з дітьми допомагати повинен!

– Перспективу розлучення добре поясни! Аліменти на дітей, аліменти на тебе, квартира вам залишиться.

– Що у зятя залишиться від його великої зарплатні? Як він житиме, винаймаючи житло? Чи продовжить хвіст розпушувати з приводу великого заробітку?

З онуками погуляла, та й поїхала додому. Пізно ввечері Юля зателефонувала. Вона поговорила з чоловіком про розлучення та про те, що після нього буде.

Той образився і кудись пішов. Юля мене звинуватила, що він пішов, бо злякалася, що не повернеться.
Повернувся зять з квітами та вибаченнями! Успіх йому голову закрутив! Покаявся, повинився!

Тиждень зять мовчить, не обурюється. Ревізії не проводить, їсть на вечерю курку та ліниві голубці. Вся пиха спала!

Вчасно Юля його налякала, бо зовсім би запишався! А я й не розумію, чи кохання перемогло, чи квартира? А ви як гадаєте?