Завжди робила все для своїх дітей. Тепер для дочки я прислуга, а синові взагалі не потрібна

Свого часу я робила все заради дітей. Напевно, навіть забагато. Я так їх розбалувала, що зараз, коли вони виросли, я залишилася біля розбитого корита.

У далекій молодості у мене закрутився бурхливий роман зі своїм майбутнім чоловіком. Все було так, як показували в романтичних фільмах: ми гуляли вночі безперервно, слухали музику, він дарував мені квіти, писав мені вірші. Мені заздрили всі подруги.

– Ох, ну і щаслива ж ти, Віро, – часто казали мені сусідки по гуртожитку, коли я поверталася додому окрилена, з черговим букетом у руках або з коробкою шоколадних цукерок.

Через якісь пів року наших стосунків Анатолій твердо вирішив, що ми з ним маємо йти разом. Під час одного з побачень він став на одне коліно, освідчився мені в коханні та надів обручку на палець. Я і зараз згадую цей момент, як один із найромантичніших у моєму житті.

Ми зіграли пишне весілля, покликали всіх наших друзів, зібрали родичів з усіх куточків країни. Ми були по вуха закохані один в одного.

Незабаром у нас з’явилася квартира. Я схиляюся до того, що в ті часи було простіше, ніж зараз. Ще за рік у нас з’явилася дочка, а за два роки з’явився і син.

Спочатку ми разом виховували наших дітей, але потім чоловік зізнався, що в нього давно зникли почуття до мене, і він закоханий в іншу жінку. Мій світ просто зруйнувався у той момент.

Ми намагалися жити далі разом заради дітей, але потім зрозуміли, що розбиту чашку не склеїш. Ми поговорили відверто і вирішили мирно розійтися.

Чоловік не став претендувати на майно, він залишив нам усе з дітьми. Сам він допомагав нам грошима, спочатку навіть відвідував сина і дочку, але потім він одружився вдруге і спілкування зійшло нанівець. Лише зрідка він давав гроші на потреби дітей і це вже були не ті суми, тому що в нього теж незабаром мала з’явитися дитина.

Мені довелося знайти другу роботу, щоб забезпечити дітям гідне життя. Я ніколи їм нічого не відмовляла. Моя дочка отримувала все, що хотіла. Хочеш на плавання – будь ласка, нову сукню – тримай, поїздка з класом – без проблем, у художню школу – будь ласка.

Син теж не був обділений увагою. Він займався футболом, потім захопився єдиноборствами, полюбив гарно одягатися і почав часто просити грошей на новий одяг.

Коли моя дочка Даша закінчила 11 клас, вона сказала, що її серце підкорив Київ, і вона збирається поїхати туди вчитися.

– У мене немає грошей. Дашо, це дуже дорого, я не потягну, – сказала я дочці.

Даша дуже образилася на мене, сказала, що я не хочу її зрозуміти та підтримати. Я зателефонувала колишньому чоловіку, поговорила з ним, він обіцяв виділити гроші для дочки.

Дочка вступила на платне, на бюджет вона навіть близько не могла потрапити. Мене тішила думка, що я допомагаю дочці здійснити її мрію, але незабаром я дізналася, що її відрахували з університету за відсутність та погане навчання.

– Мамо, я заміж виходжу. Він такий гарний, тобі сподобається, – щебетала у слухавку Даша.

Виявилося, якось на вихідних ще на самому початку навчання вони з однокурсницею пішли до клубу відпочивати, там вона познайомилася з чоловіком, у них почався роман. Вже за тиждень вони почали жити разом у його квартирі.

Весілля грати не стали, просто розписалися і посиділи в кафе, бо Даша дізналася про те, що чекає на дитину. Майбутній батько не поспішав заробляти гроші, тож молоду сім’ю довелося забезпечувати свекрам. Вони були цьому не раді, але й не допомагати синові та невістці теж не могли.

Дочка народила сина, за пів року вона вирішила, що досить їй сидіти на шиї у батьків чоловіка. Вона подзвонила мені та попросила приїхати.

– Мамо, ти все одно вже на пенсії. Будь ласка, приїжджай, посидиш із Матвієм, заодно по господарству допоможеш. Я вже дуже хочу знайти роботу, мені запропонували гарне місце, – просила дочка.

Я не могла їй відмовити. Якийсь час я відчувала, що дочка справді вдячна мені за допомогу, але згодом вони з чоловіком стали сприймати мене як хатню робітницю.

– Мамо, чому не можна було приготувати вечерю? Ми з роботи прийшли голодні, а тут нічого не готове! – обурювалася дочка.

Ми посварилися, і я поїхала додому. Після приїзду у свою квартиру на мене чекав сюрприз. Виявилося, коли я поїхала, син привів до будинку свою дівчину і вже кілька місяців вони жили в нас.

– Я думав, ти в Даші залишишся, – знизав він плечима.

За час, що мене не було, дівчина сина встигла відчути себе повноцінною господинею. Ми з нею не сварилися, але в повітрі є якась натягнутість і ворожість. Я тепер не можу почуватися спокійно у власній квартирі.

Розумію, що сама розбалувала дітей, вони тепер обидва мене ні у що не ставлять, але й виганяти сина з рідного дому не хочу і не можу. До дочки повертатися теж не стану. Не знаю, як жити далі. Як правильно вчинити?