Збирала доньці гроші на іпотеку, а вона їх подарувала чоловікові

Відмовляла собі в усьому, майже без грошей жила. Все заради доньки. А у ній бажання чоловіка виявилися важливішими за власне майбутнє.

Вже у дев’ятому класі моя Настя заявила, що після школи поїде вчитися в інше місто. У нас, мовляв, жодних перспектив. Та й освіту дають аби як.

У глибині душі я з донькою погодилася, але все ж таки перспектива розставання з дитиною змушувала сумувати. Випускні класи пролетіли як одна мить, і ось вже моя Настя збирає речі.

Успішно пройшла досить великий конкурс і вступила на спеціальність, про яку і мріяла. Я, приховуючи сльози, допомагала доньці пакувати речі. Робити нічого, настає момент, коли вчорашні твої малюки вилітають із гнізда.

Погорювала я, та й почалися будні. Все-таки крім мене дочку утримувати нема кому. Працювати її на денній формі навчання вкрай складно. На шкоду заняттям підробляти я Насті заборонила.

Натомість я знайшла собі кілька підробітків, щоб посилати доньці щомісяця хоча б тисяч сім. Що залишалося, складала на рахунок. Спочатку я планувала збирати собі на відпустку.

Але потім подумала, що відпочити я можу і на дачі та що настав час думати про окреме житло для дитини. На квартиру я, ясна річ, накопичити не зможу. А ось на початковий внесок з іпотеки цілком собі.

Закінчить Настя навчання, знайде гарну роботу. Тут ми їй квартиру і купимо в іпотеку. Все не по кутах поневірятися, як я в її роки.

Одним словом, бачу мету, не бачу перешкод. Дочка вчилася, радувала п’ятірками та заліками. Я працювала за трьох.

Не скажу, що я перевела себе на голодний пайок, але багато у чого довелося собі відмовляти. Наприклад, раніше з подругами ми раз на два тижні обов’язково ходили до лазні.

Добре парилися, щоб позбутися токсинів і шлаків. Для шкіри у нашому віці дуже корисно. Розслаблялися у басейні та взагалі заряджалися енергією.

Насамперед довелося розпрощатися з нашими посиденьками. Викидати зайву тисячу на втіху я не могла собі дозволити. Подруги, звичайно, спочатку ображалися, але потім нічого, увійшли до мого становища.

Почали ми збиратися в мене вдома. Так, без пари та віників. Зате дешево і так само душевно. Взагалі, режим глобальної економії допоміг мені позбутися багатьох шкідливих звичок.

Наприклад, раніше я не могла пройти повз магазин, якщо там йшов розпродаж. Обов’язково забігала і без покупки майже ніколи не йшла. Вдома, коли спадав азарт, я дивувалася. Навіщо взагалі купила річ, яку, швидше за все, не носитиму.

Так ось режим економії відучив мене від розпродажів. І знаєте, вдома стало навіть чистіше. Паралельно я розібрала шафи, відібрала і віднесла до центрів соціальної допомоги одяг, який ні я, ні дочка вже точно не носитимемо.

Завдяки економії я почала споживати усвідомлено, а не під впливом імпульсу, як раніше. У такому режимі минуло чотири роки.

Справа йшла до випуску, коли Настя зателефонувала та повідомила, що одразу після захисту диплома збирається вийти заміж.

— Мамо, ми вже давно зустрічаємось. Я не хотіла тобі говорити, думала спочатку переконатися, що у нас серйозні стосунки. Женя зробив мені пропозицію, у серпні ми вирішили зіграти весілля. Ти ж не проти?

А як я можу бути проти? Дочка давно доросла. Добре, хоч встигла навчання закінчити. Може, й роботу встигне знайти до того, як підуть діти. Однак я все ж таки уточнила:

– Настя, а квартира як же? Ми ж хотіли брати іпотеку. Саме зібралася потрібна сума.

Донька відмахнулася. Мовляв, поки поживемо у Жені у квартирі його бабусі, а потім буде видно. Що ж, видно, так видно.
Через кілька місяців після весілля я знову порушила питання про купівлю житла. Гроші знецінюються, лежачи без діла в банку. Треба було щось вирішувати, доки від них не залишився один пшик.

Настя приголомшила мене:
— Мам, ти тільки не хвилюйся, але я дала цю суму Жені. Йому потрібно було терміново зі старим боргом розрахуватись, а банки в кредиті відмовляли. Ось я й позичила йому.

Я мало не впала. Це що за такі борги, яким чином можна було заборгувати декілька сотень тисяч гривень? В голову закралася думка, а що коли зять гравець?

Дочка підтвердила мої побоювання. Але сказала, що чоловік з іграми зав’язав і справно виплачуватиме борг. Тут я вже не стерпіла:

— Ось що, мені твої запевнення ні до чого. Гроші твій чоловік брав не в тебе, хоч вони й лежали на твоєму рахунку. Це мої, я їх потом і кров’ю заробила, відмовляючи собі у всьому багато років. Нехай твій благовірний пише мені розписку і повертає борг за графіком.

Настя розкричалася. Мовляв, як я можу її чоловіку не довіряти. А ось так. Чоловік сьогодні є, а завтра немає. А гроші ці нещасні вдруге мені вже не зібрати.

Та й немає жодного бажання знову проходити через усе те. Так що нехай зять напружиться і постарається обов’язок повернути якнайшвидше. Інакше я буду звертатися у поліцію і дочці теж спуску не дам.