– Здається наша тихоня Маша скоро опиниться на вулиці. Бачила її обличчя сьогодні.

Жили були Маша та Саша. Познайомились у студентські роки, одружилися. Взяли квартиру в іпотеку, двох дітей народили. І начебто все добре в них було.

Чоловік працює, дружина теж вдома не сидить, працює у дитячому центрі, дітлахам малювання викладає. Маша завжди малюванням захоплювалася, але батьки наполягли, щоби нормальну професію отримувала.

Маша в педагогічний пішла, вчителем початкових класів, але після появи дітей стало складно поєднувати школу і дітей, які постійно хворіли, тому зі школи звільнилася і пішла викладати гурток.

Сумувала Маша лише про одне, що сімейне життя часу на захоплення не залишило. Вранці всіх проводити, вечерю приготувати та на заняття час йти. У перерві збігати дітей з садка забрати, потім чоловіку передати, коли він з роботи прийде. Чоловік додому о сьомій повертався, бо поруч працював і час на дорогу не витрачав, а в Маші заняття до восьмої вечора.

Чоловік приходив з дітьми додому, грів вечерю, годував дітей і кожен розходився у своїх справах. Дочки погодки грали у своїй кімнаті, а Сашко вирячився у телевізор. Коли приходила Маша, вона мила посуд, готувала чоловікові обід із собою і вже йшла укладати доньок спати.

Багато хто так живе. Ось і Маша із Сашком жили.

Але щось у житті пішло не так. Раз Саша на роботі затримався і доньки з Машею до кінця її робочого дня просиділи, два затримався, потім взагалі повідомив, що його посадові обов’язки змінили й він по відрядженнях їздитиме.

Тільки жінку не обдуриш. Та і як обдурити ту, хто добре тебе знає. Тому Сашко якось прийшов із роботи та мовчки почав збирати свої речі. Маша мовчала. Лише молодша донька Поліна підійшла до мами.

-Мамо, а тато на довго їде?

-Назавжди. – Маша говорила спокійно. Після цього Сашко вперше подивився на дружину.

Також мовчки він зібрався і пішов. Розлучення проходило тихо. А що ділити? Квартира ще не викуплена. Вони лише три роки її виплачували, а ще за планом не менше ніж сім років. Сашко відмовився від своєї частки у квартирі. Виявив «шляхетність».

Але як виплачувати іпотеку з такою маленькою зарплатою, як у Маші? Аліменти суд призначив, але виявилося, що офіційна зарплата у Сашка не дуже велика, решту він отримував як премію, а призначити аліменти з того, чого немає складно.

Сашко пішов. Пішов із життя Маші та доньок.

Маша сиділа у своєму кабінеті та дивилася на екран телефону, де висвітлилося чергове повідомлення, що потрібно зробити платіж по іпотеці. У двері постукали та просунулась голова одного з батьків Машиних підопічних.

-Марія Василівно, до вас можна? У мене є кілька питань щодо Лізи.

-Так, Сергію Федоровичу. – Маша відірвала очі від екрана.

-Ліза сказала, що ви її хвалите. Просто дружина вже мріє, що донька стане великою художницею. А я боюся, що вона зараз захвалить дитину, а в результаті виявиться, що Ліза просто добре малює для свого віку.

Маша посміхнулася. Не всі батьки настільки адекватно дивляться на ситуацію. У групі є дітки, які малюють слабо, а їхні батьки бачать у них не менше, ніж майбутніх Ван Гогів.

– Ліза, якщо буде старанно навчатися, має всі шанси дати про себе знати в художньому світі. І як ви правильно сказали, головне зараз не перехвалити. Але талант у неї є.

– Дякую. — Він вже хотів вийти, як побачив напружене обличчя Маші. — У вас щось трапилося? Може допомога якась потрібна?

– Ні, спасибі. – Маша постаралася посміхнутися, але було складно.

-Тоді до п’ятниці. Лізу бабуся приведе.

-Так, я пам’ятаю, що у п’ятницю її водить бабуся.

Сергій вийшов із кабінету і пішов у роздягальню, де донька вела непосильний бій зі штанами від комбінезона. Поруч стояли дві інші викладачки.

– Здається наша тихоня Маша скоро опиниться на вулиці. Бачила її обличчя сьогодні.

-Ти що? Чоловік їй квартиру залишив.

– Не квартиру, а іпотеку на квартиру. А з нашими зарплатами далеко не поїдеш. Це вона коли одружена була, ходила королевою, а зараз все, пшик. — Сергію здалося, що жінка навіть усміхнулася. – Ще пару платежів пропустить і все.

– Зла ти, Олена. У неї горе, а ти зловтішаєшся. — Жінка розвернулася і пішла до свого кабінету. Олена пирхнула і теж пішла.

Сергій знову заглянув до кабінету Маші.

– Марія Василівна. Я тут почув про вашу іпотеку. Ви чудовий педагог і мені дуже хотілося б допомогти.

-Я сама впораюсь. — Маша відчула себе дуже ніяково.

-Ви не зрозуміли. Я щиро хочу допомогти вам. Може якусь роботу вам підшукати. Репетиторство. Ви хто за фахом?

– Вчитель початкових класів. – Маша посміхнулася.

– А як ви тут опинилися? — Сергій трохи здивувався. — Ліза сказала, що ви художниця.

– Я навчалася у художній школі, але батьки наполягли на іншій професії.

– Я зрозумів. — Сергій думав, але рішення не було.

У п’ятницю Лізу привела бабуся, а ось забирати прийшов тато.

– Марія Василівно, а ви на стінах малювати вмієте? — Сергій Федорович навіть захекався, так поспішав.

– Так. – Маша дивилася на нього з подивом.

– А не бажаєте взяти підробіток? У мене друг хоче стіну у квартирі розписати. Не хочете спробувати?

– Ви спеціально? — Маша була незадоволена.

– Ні, слово честі. Це хрещений Лізи. Він до нас у гості приходив і коли малюнки Лізи розглядав, то сказав, що хоче у новій квартирі одну стіну розписати. Я йому запропонував з вами поговорити. Він добре заплатить.

Маша не хотіла бути комусь винна, але гроші були дуже потрібні.

Минуло два роки й Марія стала відомим художником у галузі розпису стін. Те замовлення допомогло їй вибратися з боргової ями.

Доньки перестали питати про тата десь за пів року. А за рік перестали приходити й копійчані аліменти від Сашка. У особистому житті також відбулися зміни.

Той самий друг Сергія Федоровича виявився дуже надійним та дбайливим чоловіком. А дівчатка в ньому знайшли люблячого батька.

Маша дістала з кишені ключі від машини. Валера подарував їй на весілля машину, щоб дружина не мучилася зі своїми банками та пензлями.

– Маша. — її гукнув знайомий голос. Вона обернулася.
– Привіт, Сашко.
– Я скучив.

– Вибач, ти спізнився. – Маша дивилася на колишнього чоловіка.
– Я скучив за доньками.

– А де ти був, коли вони сумували за тобою? – Маша натиснула на кнопочку сигналізації. — Де ти був, коли нам загрожувало виселення з квартири?
– Але це мої діти! — заперечив Сашко.

– Так, і ти їх покинув. – Маша сіла в машину. — Ось і йди до тієї, заради кого нас покинув. А ми якось і далі без тебе.

Маша сіла в машину і зачинила дверцята. Образа на колишнього чоловіка давно пройшла, але пробачити йому зраду дітей вона не могла.