Жерти з одного холодильника і спати в одному ліжку можуть до весілля, а дрібний ремонт – це табу

Зять тут заявив, що він не почувається господарем у родині, бо вони живуть у квартирі, яку ми купували дочці. А він і не повинен себе там господарем почувати!

Господарем треба бути, а не почуватися ним, а наш зять по хаті нічого не робить. Відмовляється, що це не його квартира.

Ну то й що, не його. Це якось заважає йому сантехніку полагодити чи цвях вбити? Така функція лише у власника житла з’являється?

Ми бачимо таку справу, що дочка вже два роки одружена, а крани та розетки до неї досі батько їздить ремонтувати? Я взагалі не розумію, навіщо вона виходила заміж.

Ми з чоловіком заздалегідь подбали, щоб наша донька мала свою квартиру. До її повноліття квартира вже була куплена та відремонтована.

З того моменту вона мешкає окремо, а два роки тому у неї з’явився чоловік. Льоша дивовижна людина, яка одразу може викликати до себе негатив.

Жили вони разом ще до весілля, і якщо в дочки у квартирі щось ламалося, то лагодити приїжджав батько. Майбутній зять хоч і жив у цій квартирі, але такими дрібницями себе не турбував.

– Ну як я маю його просити щось ремонтуватиму? Ми ж ще не одружені, – ховала очі дочка.

Жерти з одного холодильника і спати в одному ліжку можуть до весілля, а дрібний ремонт – це табу! Та й чому дочка має просити?

Чоловік сам не бачить, що у них кран відвалюється у ванній чи розетка не працює? Не можеш своїми руками зробити – виклич майстра.

У мене чоловік від сорому б помер, якби мій тато приїжджав до нас щось таке лагодити. А Льоші все одно, соромно йому не буває.

Ще до весілля нічого не робив вдома, що після весілля теж нічого не робить. Говорить, що це не його квартира, він у ній себе господарем не відчуває.

А де він почуватиметься господарем, якщо він ні на що ще не заробив у своєму житті. Та й господарність не в документах на власність полягає.

Але тепер Льоша вигадав, як стати господарем. Сказав дочці, що треба квартиру продавати, брати іпотеку. Тоді це буде вже їхня квартира, а поки що ця квартира тільки її.

Це він чудово вигадав. Сам вкладе копійку, а прибуток не поганий. От нехай сам назбирає на іпотеку, візьмуть квартиру, переїдуть туди, а квартиру дочки здаватимуть.

Та й взагалі, який сенс купувати іншу квартиру? У дочки двокімнатна, поки їм її точно вистачить. А якщо раптом дітей буде багато, то треба буде розширюватися, але до того часу можна щось і накопичити.

Але зять вередує і доводить, що поміняти квартиру треба обов’язково.
– А інакше я себе господарем не почуватиму!

Та боже ж ти мій, маленький хлопчик себе господарем відчувати хоче, он як ніжками тупотить, он як обурюється! Квартирку йому подавай!

Сказали дочці, щоби навіть не думала в це влазити. Потрібна інша квартира – нехай накопичують і беруть разом іпотеку, а квартиру продавати не смій, бо розлучиться зі своїм криворуким “господарем”, залишиться потім на бобах.