Жили с хлопцем, працювали вдома 24/7, потім він поїхав до сестри і я зраділа… Але виявилося, що він їздив в гості до нової знайомої, на тиждень…

Занадто багато часу проводили разом…

Розлучилася три місяці тому з хлопцем, з яким були разом чотири роки. Зустрічалися недовго, якось відразу почали жити, ну ось битовуха і заїла.

Спочатку хотілося прийти додому, бігла з роботи, щоб його побачити, хотілося приготувати щось смачне, побути з ним. Але потім я звільнилася – фірма закрилася, а через кілька місяців зі своєї компанії звільнився і він, перейшов на роботу на дому. Фріланс, робить сайти.

Заробіток той же, але працює вдома. Його грошей нам вистачало, і я не поспішала влаштовуватися на роботу, зайнялася господарством, подумувала про дитину, хоча поки про весілля не говорили.

Він постійно стирчав в комп’ютері, і начебто не особливо дратував, але я чомусь стала дратуватися. То шкарпетки не там поклав, то сміється голосно над якимось роликом, то матюкає замовника, то залишить у компа бутерброди недоїдені. Дратує.

А якось треба було термінове замовлення йому робити, працював він два тижні поспіль до пізньої ночі, ну і я йшла спати в іншу кімнату. Десь в кінці цих тижнів вже зрозуміла, що і повертатися мені не хочеться. Повернулася, але все не те, все не так, і навіть інтим вже не той.

І гірше, гірше, гірше. Дуже зраділа, коли він поїхав в гості до сестри в інше місто, звичайно, цілувала його, говорила, що буду сумувати, а сама прямо передчувала, як проведу час вдома. Однією було так добре. Коли він приїхав, я зробила вигляд, що радію, але зрозуміла, що зовсім не рада. Занадто багато ми часу проводили разом, 24/7, без відпочинку одне від одного. І пристрасть згасла.

Я думала, як йому сказати, боялася образити, але все вийшло по-тихому, мирно. Виявляється, він уже давно з якоюсь дівчиною спілкувався в мережі, і насправді їздив не до сестри, а до цієї дівчини, і начебто вона йому сподобалася. Я відчувала образу, але .. навіть злитися не могла толком, настільки він мені на той час став байдужий.

І ось розлучилися. Мені довелося влаштуватися на роботу, щоб платити за квартиру. На роботі реально багато часу проводжу, приїжджаю додому ближче до ночі. І відчуваю себе такою самотньою. Дивлюся тепер на його фотки, згадую наші перші дні і тижні, і так хочеться все повернути. Але він, напевно, не повернеться до мене, у нього ніби все добре.

А я одна і шкодую тепер. Додому приходжу пізніше, щоб не стирчати в квартирі. Чоловіків на роботі багато, але близької душі, такою, щоб захотілося жити разом, і немає. Не знаю, може, треба було перетерпіти цей період, пережити якось, пересилити себе?

Плачу часто. Самотність – це жахливо.