– Живеш, дітей ростиш, а тобі потім згодні дати в борг, але тільки під розписку. І хто? Дочка, рідна дочка! – нарікає Зоя Олегівна

Зої Олегівні 54 роки, її єдиній дочці Марії 31 рік, Маша одружена вже 6 років, але дітей у пари поки немає: спочатку вони з чоловіком жили на оренді, накопичували на своє житло, потім взяли квартиру в будинку, що будується, і платили вже два платежі: за оренду та за іпотеку, потім треба було наживати обстановку в нову квартиру.

Зараз, начебто, нічого не заважає завести дитину, але Маша знову поставила це питання на паузу: тільки-но у неї вгору пішла кар’єра. З’явиться дитина зараз – вона знову зупиниться. Чоловік у декрет теж сісти не готовий, у нього також намітилися успіхи у професійній сфері. Загалом, поки що не до дитини.

Треба сказати, що онуків від пари ніхто й не вимагає: свекруха на іншому кінці країни має багатодітну старшу дочку. З’явиться зараз дитина у Маші, свекруха все одно бачитиме її тільки по відеозв’язку. А мама Марії… Вона завжди була зайнята лише собою. І своїм чоловіком, який Маші батьком не був.

– Мене, як то кажуть “для себе” залишили, у свідоцтві у графі батько прочерк, прізвище до заміжжя було мамине дівоче. Мама ніколи не казала, хто мій батько, де подівся і де він. Діда я не пам’ятаю, не стало його, коли я була зовсім маленькою, а бабусі не стало, коли мені було 15 років.

Марія визнає, що й виховувала її бабуся, а мати все намагалася влаштувати особисте життя, дочка була для неї прикрою перешкодою, яка заважала особистому щастю. Зараз, звичайно, мама каже зовсім інше: всю себе віддавала, заміж довго не виходила, щоб вітчима у маленької Марійки не було.

– Ага, настільки жертвувала собою, що привела нового чоловіка, коли по бабці ще й 40 днів не справили. І я якось матір не засуджувала тоді. На думку не спадало. Навпаки, я думала, що мама якось повеселішала, вдома тепер майже завжди, що ми житимемо краще.- каже Маша.

На жаль, не стали. Точніше, Маша не стала. Відносини з вітчимом у дівчинки не склалися. Склалися б, якби не мати, Маша в цьому певна. Все ж таки чоловік прийшов у будинок приймаком, спочатку поводився несміливо, але, бачачи те, як зневажливо ставиться до Маші мати, швиденько засвоїв її манеру.

– Про таких кажуть – священні штани. Ой, це окрема пісня, як він рахував, скільки на мене витрачено. Я стипендію до копієчки матері віддавала, а цей прищ ще й повчав, що моя стипендія в жодне порівняння не йде з тим, що на мене витрачено.

У 22 роки Маша пішла з дому на квартиру, через рік вони винаймали її вже вдвох, з майбутнім чоловіком. “На двох – ні гроша”, – жартує зараз Марія. Мати не допомагала ні копійкою, адже вітчим пристойно заробляв, але все витрачалося виключно на його сина від першого шлюбу, на матір і на себе. У мами теж був заробіток, скромніший, але був.

Особливо запам’ятався Маші диван, який вони з чоловіком купували у нову квартиру, і на який у матері Маші гроші намагалися позичати. Так сталося, що були зовсім на мілині. Останні місяці, коли жили на оренді та готувалися вже переїхати у своє, видалися особливо важкими: одне купи, друге купи, а грошей немає взагалі.

– Я попросила у мами в борг, – згадує Марія. — Вислухала лекцію про те, що мама ні в кого ніколи не позичалася, але мені дали потрібну суму. З обумовленою датою. А віддати того дня ми з чоловіком не змогли, затримали на півтора тижня. І всі ці півтора тижня мені виносили мозок дзвінками. То вітчим, то мати. То обидва.

– Ми домовлялися, – обурювалася мати. — Як це можна? Якщо назвали дату, то навкруги вивернися, а віддай вчасно. Я ніколи не позичала. Ні в кого.

Маша тоді не витримала і нагадала мамі, що їй і не треба було позичати, вона на всьому готовому жила у своїх батьків, які з неї й копійки не вимагали, і мене одягали та взували. Посварилися.

Помирилися, коли Маша із чоловіком вже жили у новій квартирі. Мама приїхала, носом покрутила, побачила, що подружжя спить на надувному матраці й запропонувала гроші на новий диван. У борг.

Маша з чоловіком переглянулись і… погодилися. Тепер вже й не зрозуміло, чому. Просто захотілося новий диван у нову квартиру, затишок, якусь облаштованість. Мама легко дістала з сумочки велику суму, відрахувала та запитала, а чи знайдеться у житлі ручка та аркуш паперу.

– Навіщо? – Запитала дочка.

– Розписку написати, ви ж минулого разу так довго віддавали, що з вами надійніше розписками. Мені чоловік так сказав, що розписка дисциплінує. – відповіла мама.

Від грошей у борг Маша відмовилася. Диван був куплений через пару днів, розплатилися кредитною карткою, вирішивши, що кредитка дисциплінує не гірше.

– І ось, ми вже цілком самостійні, а у мами чорна смуга. Ну ні, з нею все гаразд, правда, роботу змінила, щось на її колишньому місці змінилося, не вжилася з новим начальством. У зарплаті втратила, але не критично. А вітчима більше нема. Онкологія. Не радію, ворогові такого не побажаю, але все ж таки, — каже Марія. — Гроші всі, що мали, на нього ж і пішли. І мамині заощадження теж, мабуть, прихопили з собою. Тому що після того, як не стало вітчима, машину вона та його син продали та гроші поділили, а мама ще й обмовилася, що за рахунок цих грошей лише борги роздала, але не повернула собі свою подушку безпеки, — каже Маша.

Після втрати вітчима ближче Маша з мамою так і не стала, але спілкуються, передзвонюються зрідка, дізнаються про те, як ідуть справи. Маша знає, що мама якось живе, тягне, але без шику. Скаржилася, що на море цього року не потрапила, як і минулого, коли чоловік хворів.

А нещодавно мама поділилася з Машею і тим, що невдячний син її покійного чоловіка не бажає встановлювати батькові пам’ятник і взагалі ніяк не хоче ушляхетнити могилу. Від участі взагалі відмовився. Сама мати грошей теж не має на ці цілі. Зовсім вже дешеву не хочеться ставити, а дорогу не потягнути. Ще за кілька днів мама звернулася до Маші з проханням дати їй велику суму в борг:

– Все дорожчає, боюся, далі буде тільки гірше. Зараз, поки снігу немає, час поставити пам’ятник і огорожу. У вас є гроші?

– Є, – кивнула Маша. І приготувала аркуш паперу та ручку: розписку написати.

– А як же, мамо? Розписка дисциплінує. Вітчима вже немає, але його заповіти я добре пам’ятаю. У тебе з доходами зараз не дуже, тому з розпискою якось надійніше. Якщо не надовго запізнишся, ми увійдемо в становище, не хвилюйся.

Зоя Олегівна гроші брати не стала, образилася, зараз усім знайомим розповідає з обуренням, яка в неї дочка невдячна: ростила, любила, шматка не доїдала, виручала завжди, вітчим з неї порошинки здував, а вона… Невдячна.

І жінці кивають ті, хто не в курсі всієї історії: треба ж, ай-яй-яй, з власної мами розписку вимагати! У цих наріканнях вітчим Маші чи не батька замінив.