– Зіна, пробач мені та дозволь  повернутися! – Філімонов, ти що, на голову хворий? Навіщо ти мені потрібен, та ще й зі своєю дитиною?

Почалося все з того, що Степан Філімонов загуляв від дружини. І причина його вчинку загалом тривіальна: одружені вони з Зіною були вже сім років, а офіційно визнано, що в цей час трапляється перша криза сімейного життя.

За цей час Зіна народила двох дітей, тобто п’ять років із семи бігала по квартирі перед чоловіком у легінсах та футболці, заляпаній кашею, та ще з гулькою на голові замість модної зачіски.

І всі розмови про те, хто з дітей як поїв, хто сам зібрав пірамідку. Ніякого розмаїття та високих матерій.

Сумно стало Степанові. Та й мати над вухом дзижчить:

– Ех, поспішив ти, Степане, з одруженням, ех, поспішив! Подивися, яка у Семена Петровича – татового начальника – донька! Квіточка!

– І розумна – університет закінчила, і красуня – твоя Зінка поруч не стояла. Батько їй і квартиру, і машину купив – наречені довкола так і в’ються. А ти все прив’язаний до Зіни товстим канатом.

І тут якось прийшов Степан на роботу, сів за свій стіл, увімкнув комп’ютер, а потім випадково голову підняв та й обмер: стоїть перед ним дівчина! Не просто дівчина, а фея! Квіточка червоненька! Персик рум’яний!

– Здрастуйте, – каже вона, – мене звуть Каріна. – Мені сказали, щоб я підійшла до вас, і ви мені все поясните. Я працюватиму тут. Ви ж Степан?

Звісно, ​​він їй усе пояснив. Мало того, він зробив за неї половину її роботи. А ввечері запросив Каріну в кафе:

– Просто поговоримо, познайомимося, – сказав він.

Каріна щойно закінчила університет, повертатися до свого маленького містечка не захотіла. Вона із двома дівчатами винаймає квартиру. Їй пощастило – вона знайшла роботу за фахом, а її подружки лише офіціантками змогли влаштуватися.

Цілий місяць вони ходили в кафе, у кіно, гуляли в парку. Степан знову почував себе юним поряд із цією чудовою дівчиною! Зіну з нею і порівнювати не можна.

Думаю, що не відкрию секрет, якщо скажу, що нове кохання в подібних випадках здається чоловікові феєричним, а фея харчується пилком квітів, а справляє свою біологічну потребу виключно пелюстками троянд.

Зрештою, Каріна сама натякнула, що гуляти вулицями стає холодно, а жити із сусідками їй не зручно. І Степан винайняв їй квартиру.

Тепер він повертався додому ще пізніше, довелося навіть вигадати кілька короткострокових відряджень, щоб довше бувати з Каріною.

Степанові пощастило – його підвищили, і разом із цим підвищилася і його зарплатня. Звісно, ​​Зіна про це не дізналася.

Дружина, зайнята будинком, дітьми, роботою – а вона вже працювала, й ще довго б не дізналася про те, що Степан пішов ліворуч, але про це подбала сама Каріна.

Вона попросила подругу сфотографувати їх зі Степаном у кафе та у парку під час гарячого поцілунку. А фотографії дівчина надіслала Зіні. І напис образливий додала: «Твій козлик уже давно щипає свіжу травичку в чужому городі».

Дружина у Степана була жінка рішуча, тому одразу зібрала йому валізи й виставила їх на сходи перед приходом чоловіка з роботи.

Він узяв свої дрібнички й вирушив на орендовану квартиру до Каріни. А там на нього чекала чудова вечеря, яку дівчина замовила з ресторану, та обійми юної феї.

Степан навіть не дуже засмутився, що Зіна його виставила. Тепер можна було не ховатися, не брехати, не вигадувати якісь відрядження! Життя налагоджувалося.

Щоправда, за кілька днів Степан зрозумів, що сорочки самі не перуться і не прасуються, а вечеря сама не готується.

– Ну що ти від мене хочеш, коханий, – сказала Каріна, коли він натякнув їй, що в нього закінчилися чисті шкарпетки.

– Якщо я зараз одягну байковий халат, зроблю гульку на голові та встану до плити, або до прасування, то ти отримаєш ще одну Зіну. А воно тобі треба?

– Білизну можна здати в пральню, вечерю замовити з ресторану. А мої ручки треба поберегти, вона витягла перед собою праву руку, милуючись своїм манікюром.

– Справді, – подумав Степан, – навіщо стояти біля плити, займатися пранням, прибиранням, коли можна скористатися послугами спеціальних служб?

Тепер він раз на тиждень возив білизну до пральні, на вечерю замовляв те, що просила його фея, а щодо прибирання домовився із сусідкою – самотня мати з радістю погодилася за невелику плату пилососити, мити підлогу та чистити сантехніку у сусідній квартирі.

– Як просто, виявляється, можна розв’язати побутові питання! І чого Зіна із цього завжди проблеми робила? – думав Степан.

Багато клопоту Степанові завдало цікаве положення Каріни. Вона вередувала гірше за маленьку дитину, постійно скаржилася на колег, начальство і, нарешті, звільнилася.

Каріна могла прокинутися серед ночі та заявити, що хоче морозива. Степан вставав, йшов до холодильника і приносив їй смаколик.

– Ні, – канючила фея, – це пломбір, а я хочу шоколадне!

Степан одягався та їхав у цілодобовий магазин за шоколадним. Коли він повертався, Каріна вже спала. А вранці з’ясовувалося, що вона ненавидить шоколадне морозиво.

Коли Каріна виписалася з лікарні, вона зажадала від Степана найняти няню:

– Я зовсім без сил, мені потрібен відпочинок. Я не зможу сама займатися дитиною. І ночами я маю спати.

– Хороший сон – основа краси. Я не збираюсь жертвувати нічним сном, так що нянька нам потрібна не тільки на день, а й на ніч.

Ось тут Степанові довелося замислитись: у нього була велика зарплата, але третина її йшла на аліменти.

Значну частину з’їдала орендована квартира, послуги клінінгу, пральні, замовлення вечері, а тепер ще й нянька. Не виходило!

Тим більше, що його фея, відпочивши після пол.огів, знову почала розважатися з подругами. Майже щодня від неї прилітали смс з вимогою переказати їй на карту «мані».

Якось увечері Степан, підрахувавши всі витрати, ввімкнув пральну машинку і закинув туди свої сорочки.

Готувати тепер він також став сам. І, на превеликий жаль сусідки, у суботу сам брався за пилотяг.

Няню взяли тільки на дванадцять годин – з восьмої ранку до восьмої вечора, нічну няню Степан не потяг.

Але через деякий час сталася ще одна подія, яка похитнула і так не міцне фінансове становище нової родини Степана. Було призначено нового виконавчого директора.

Нова мітла активно взялася за справу: провели реорганізацію, об’єднали два відділи, декого скоротили, а Степана з керівників відділу перевели до рядових співробітників. Відповідно знизилася і зарплата.

– Люба, – запропонував Степан феї, – може ти вийдеш на роботу – адже у нас є няня.

– У жодному разі – мені держава офіційно надала трирічну відпустку, і я маю намір нею скористатися, – сказала Каріна, – тим більше я звільнилася, і місце за мною не збереглося.

А через два дні після цієї розмови вона зникла. Не безслідно. Залишила записку:

– Я зустріла своє кохання, мене не шукай, на розлучення подам сама. Залишаю тобі найдорожче: нашого сина.

Хлопчикові щойно виповнилося пів року.

Степан з’явився на порозі старої квартири несподівано. Зіна відчинила, не питаючи, хто прийшов – вона чекала на свою матір та дітей, які мали повернутися з прогулянки.

Побачивши Степана з дитиною на руках, вона від несподіванки відступила. Він увійшов.

– Зіна, я хотів би з тобою поговорити. Я, звичайно, винен перед тобою та перед дітьми, але зараз я опинився у дуже складній ситуації та розраховую на твоє розуміння.

– Каріна покинула нас – мене та нашого сина. До кого мені звернутися по допомогу? І я подумав, що найближча мені людина – це ти. Згадай, як нам було добре з тобою! Я так скучив за дітьми!

Степан зупинився, зітхнув і сказав нарешті головне:

– Зіна, пробач мені та дозволь  повернутися!

– Філімонов, ти що, на голову хворий? Навіщо ти мені потрібен, та ще й зі своєю дитиною? Іди, будь ласка, звідси, й ніколи більше не з’являйся! Я тобі зла не бажаю. Тобі було без нас добре. Нехай тобі завжди буде без нас добре.

Зіна зачинила двері та подумала, що вона правильно вчинила, коли відмовилася продавати свою квартиру. Інакше невідомо, де вона зараз жила б з дітьми.

Степан подався до своєї матері. Він ще вчора перевіз до неї свої речі. Вправлятися з дитиною, з господарством навіть за наявності няньки було дуже складно. Була в нього надія на Зіну, але нічого не вийшло.

І ви думаєте, що це все? Нічого подібного.

Зіну ще кілька місяців атакувала колишня свекруха. Вона вважала, що жінка має прийняти Степана назад. У неї були два «залізні» аргументи.

Перший, – у них двоє спільних дітей, які мають жити у повній родині. А Зіна перешкоджає цьому. Свекруха налаштувала проти Зіни всю рідню – жінка постійно чула з усіх боків:

– Не руйнуй сім’ю, Зіна, не лишай дітей батька!

І другий аргумент, – свекруха вважала, що її маленький онучок не повинен рости без матері!

– Невже в тебе, Зіно, серця немає? Адже дитина ні в чому не винна. Де двоє, там і троє. Як тобі не соромно!

Але в Зіни було все гаразд і з серцем, і з совістю, і головне – з головою. Тому Степан та його мати були послані нею далеко та надовго. Це ж треба до такого додуматися, трясця його матері…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!