– Зіночко, люба, ну що ж це таке діється?! – Алла увірвалася на кухню з відром та ганчіркою. – Я просто у паніці від того, як ви живете! Подивися на ці вікна! Вони ж не милися з минулого століття! – Як мій бідний братик може жити в такому свинарнику, я просто не розумію! Ти ж жінка, господиня! Хто повинен за порядком та чистотою у будинку стежити? Я ж не можу до вас ходити через день!

– Зіночко, люба, ну що ж це таке діється?! – Алла увірвалася на кухню з відром та ганчіркою. – Я просто у паніці від того, як ви живете! Подивися на ці вікна! Вони ж не милися з минулого століття!

– Як мій бідний братик може жити в такому свинарнику, я просто не розумію! Ти ж жінка, господиня! Хто повинен за порядком та чистотою у будинку стежити? Я ж не можу до вас ходити через день!

– Цього ще не вистачало! – Втомлено подумала я.

Була субота, восьма ранку. Я тільки-но відпрацювала зміну в лікарні й мріяла виспатися. Але тут без попередження з’явилася зовиця і почала влаштовувати виставу одного актора під назвою «Порятунок брата від недбалої дружини».

– Алло, я збиралася зайнятися вікнами наступних вихідних, – спробувала виправдатися я. – Ти ж знаєш, я цілодобово працюю, втомлююся дуже. Вікна не такі й брудні. За тиждень павутиною не заростуть.

– На наступних! – Передражнила мене Алла, вже розмазуючи бруд по склу якоюсь не дуже чистою ганчіркою. – Вічно у тебе все на наступних! Улюблена відмовка: «Я збиралася, але не встигла!»

– А Роман бідненький приходить із роботи в це… лігво! У мене навіть немає слів! Добре хоч я поряд живу, можу завжди прийти та допомогти!

За словами Алли, наша хата була схожа на барліг, зарослий мохом, який роками не бачив прибирання. Але й допомога Алли була не частою.

Кожні два тижні вона з’являлася на порозі нашого будинку із виглядом рятівника. І починала ходити, як інспектор чистоти, все винюхувати та видивлятися.

То їй не подобалося, як я складаю рушники:

– Зіночко, ну хто так складає? Вони ж усі м’яті! Вчу, вчу, невже важко запам’ятати?

Та й, на її думку, мій город заріс травою:

– Бур’яни незабаром будинок захоплять! Дивися, моркву всю забили!

А то вона знаходила пилюку на карнизах:

– Як ви взагалі тут дихаєте? Астму заробити хочете?

І добре б зовиця просто критикувала. Ні! Вона відразу з ентузіазмом бралася за справу. Після її «допомоги» на городі я тиждень шукала, куди вона пересадила мої айстри. Тому що, бачите, Алла вважала, що «для них там світла більше».

Після її миття підлог весь бруд просто розмазувався по кутах, а сама підлога ставала липкою. Вікна – це окрема тема.

Після миття вони виглядали так, ніби їх собака язиком вилизував. І взагалі, у Алли був на все свій погляд. Будь-який, головне, не такий, як у мене.

– Все готове! – урочисто оголосила Алла за пів години, відступаючи від вікна.

На шибках тепер виднілися каламутні розводи. Алла любовно подивилася на скло з розводами й ще раз мазнула по них ганчіркою. Може, раніше вони й були запорошеними, а тепер стали ще й каламутними.

– Ось бачиш, як швидко можна навести лад, якщо захотіти! – тріумфально оголосила вона. – А ти все ниєш, що часу нема. Робота у неї, чи бачите. Втомлюється вона! Я ось теж працюю, між іншим!

– І не втомлююся у двох будинках прибиратися! А мами наші, як жили? Тоді пральних машинок не було. І водопроводу також.

– Та ще й дітей у всіх семеро по лавках, один одного менше! І справлялися. І город у порядку був, і худоба нагодована.

Під гучним словом «робота» Алли мала на увазі підробіток. Тричі на тиждень вона приходила на дві години в крамницю своєї подруги «допомагати». Мабуть, вона визначила сама собі таку роль помічника всім і в усьому.

За цю «допомогу» Алла отримувала символічну зарплату та можливість брати товари зі знижкою.

– Дякую, Алло, – натягнуто посміхнулася я. – Що б я без тебе робила?

А в голові крутилася тільки одна думка, щоб вона пішла якнайшвидше, а я могла нормально помити вікна.

– Ой, Зіночко, – Алла раптом награно схопилася за голову. – Я зовсім забула! У Марійки, дочки моєї, зуб розболівся. Треба терміново йти до платного стоматолога.

– У нас у селищі лише дорослий, ну у нашій районній лікарні. Треба до міста їхати. А дітей, сама знаєш, не у кожній стоматології приймають. Їм якась спеціальна ліцензія потрібна.

– Я знайшла дитячого стоматолога. Але в нього цінник, звісно, ​​надхмарний! А в мене, як на зло, грошей немає. Ну, ти розумієш, кінець місяця. Зарплата лише за тиждень. І я ж для вас стільки роблю по дому.

Я зітхнула. Щоразу повторювалося одне й те саме. То зуб у доньки, то взуття порвалось, то за квартиру терміново треба заплатити.

– Скільки? – Втомлено запитала я.

– Три тисячі всього, – відповіла Алла і навіть не зніяковіла. – Я за тиждень точно віддам!

За три роки, що ми з Романом були одружені, Алла жодного разу не повернула жодної гривні. Хоча брала, не соромлячись, як із каси взаємодопомоги. А Роман, добра душа, щоразу давав.

– Вона ж сестра, як я можу відмовити? – винно казав він мені.

Того вечора, коли Роман прийшов із роботи, я влаштувала йому справжню презентацію. З наочною таблицею доходів та витрат.

– Дивись, – я тицьнула у таблицю на екрані ноутбука. – За останній рік твоя сестра взяла в нас дев’яносто сім тисяч гривень. Це більше, ніж ми витратили на ремонт ванної кімнати!

Роман ошелешено дивився на цифри, наче це для нього було відкриття. Наче не він давав сестрі гроші, а хтось інший. Йому й на думку, мабуть, не спадало скласти ці цифри.

– А тепер дивись сюди,- сказала я і відкрила іншу вкладку. – Це прайс клінінгової компанії. Генеральне прибирання будинку коштує три тисячі. Миття вікон – півтори тисячі.

– Робота на городі – пятсот за годину. Навіть якщо замовляти всі ці послуги раз на два тижні, за рік вийде щонайбільше сто сорок тисяч. Натомість це буде зроблено якісно!

– Але ж Алла щиро намагається нам допомогти, – спробував заступитися за сестру Роман.

– Ромо, любий, вона не допомагає, – заперечила я. – Вона заробляє на нас більше, ніж у своїй крамниці!

– А ми з радістю платимо їй за те, що вона псує нам нерви й створює видимість бурхливої ​​діяльності та участі!

Через два тижні Алла з’явилася знову, але цього разу ми були готові до її візиту. Роман зустрів сестру біля хвіртки.

– Алло, ми цінуємо твою турботу, але справляємось самі, – твердо сказав він.

– Що? – Алла навіть розгубилася на секунду. – Ромо, ти що, з глузду з’їхав? Я вам допомагати прийшла!

– Дякую, не треба, – сказала я.

– Ах, ось як ви заговорили? – розлютилася Алла. – Невдячні! Я тут зі шкіри лізу, допомагаю вам, надриваюся, а ви!

– Скільки разів я вас рятувала, коли не було кому порядку навести? А тепер що, не потрібна стала? Брудом поростете!

– Алло, за твою допомогу ми заплатили майже сто тисяч за рік, – спокійно сказала я. – Думаю, ми цілком віддячили тобі!

Алла почервоніла.

– Це все ти! – вона вказала на мене пальцем. – Це ти налаштувала брата проти рідної сестри! Жаба тебе душить, га? Жаль грошей для рідні?!

– Знаєш що, Алло, – сказала я і ступила їй назустріч, – йди-но ти звідси додому! І повертайся, коли навчишся шанувати нас. І про борги не забудь! Дев’яносто сім тисяч за рік. Я все порахувала!

– Які дріб’язкові люди! – фиркнула зовиця, – більше ви мене не побачите!

Вона ще хвилину постояла, намагаючись щось сказати, але не могла, мабуть, підібрати слова. Тільки пихкала і червоніла, а потім розвернулася і помчала геть, голосно грюкнувши хвірткою.

– Ось роздумую, чи зайти через місяць, та нагадати їй про борги, чи відстала – й слава богу?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!