– Значить так, – квартиру звільниш до суботи! У мене орендарі заїжджають. І не забудь там все відмити, свіжу білизну постелити. І речі свої з шаф збери у валізи. Щоб нічого про твою присутність не нагадувало, – сказала мати розгубленій дочці

– Ну, що ж мені боженька послав таку дочку? – частенько говорила Лариса, дивлячись на Василину.

Василина у дитинстві думала, що мама так радіє. Дівчинка вірила, що ці слова – подяка небесам. Вона посміхалася, думаючи, що мама любить її найбільше у світі.

Але одного дня вона дізналася правду …

Той день Василина запам’ятала назавжди. Справа була у торговому центрі. Василина щось малювала у дитячій кімнаті, куди привела її матір. А сама Лариса пішла на зустріч у кафе неподалік ігрової кімнати. Те, що це було побачення, Василина зрозуміла пізніше.

– Жінко, це ваша донька? Вона облила сукню фарбою. Ви її заберіть, будь ласка, у нас незабаром обід… Дівчинка вже три години у нас, ми ж не няньки… – працівниця ігрової кімнати знайшла матусю й прибігла в те кафе, тримаючи Василису за руку.

Лариса тоді сиділа з імпозантним чоловіком, і її образ красуні та розумниці ніяк не зростався з образом п’ятирічної доньки, вимазаної фарбою. Мало того, чоловік взагалі не знав, що у неї є дитина.

– Ні, не моя. Ви мене з кимось плутаєте, – попри дочку, відмахнулася Лариса.

– Мамо?! Це ж я! – Василина тоді дуже здивувалася та розплакалася. Але Лариса продовжила розмовляти з чоловіком, а адміністратор кафе ввічливо попросила вивести замурзану дитину із зали, та не заважати гостям.

Потім по радіо в торговому центрі оголошували про зникнення дитини. Василину посадили в якусь кімнатку в охоронця. І лише через п’ять нескінченно довгих годин Лариса забрала дочку.

– Мамо, чому ти мене не впізнала у кафе?! – Василина боялася плакати. Вона не знала, чим завинила перед мамою.

– У якому кафе? Дурниці не кажи. Я весь день була поряд, а потім ти втекла… І я шукала тебе по всьому місту! – Лариса була зла, кричала на дочку, переконувала її, що вона бреше… і Василина погодилася. Так було простіше.

А невдовзі бабуся сказала їй страшну таємницю.

– Мати тебе не хотіла, тому і не любить, – бабуся поставила п’ятирічну дитину перед дзеркалом і сказала, що мама вважає Василису не гарною: ніс картоплею, рідке волосся сірого кольору, маленькі очі та тонкі губи.

Нічого спільного з самою Ларисою – смаглявою, темноволосою жінкою, яка завжди притягувала погляди чоловіків. Тоді п’ятирічна дівчинка багато зрозуміла, й стала серйозною не за віком…

Але любити маму не перестала. Навпаки, її бажання мамі сподобатися і довести, що вона варта любові, стало ще сильнішим.

Вона ретельно прибирала в кімнаті, навчилася готувати та намагалася все робити сама. Якось вона навіть написала мамі вірш і прочитала його.

– Мам, я так старалася, хочеш послухати?

– Ну, давай.

Василина прочитала вголос довгий вірш про добру маму і про те, що завжди буде поруч.

Лариса засміялася:

– Що за нісенітниця! Теж мені, поет…

Насправді вірші були дуже гарні та зворушливі, та тільки Лариса оцінити талант дитини не змогла. І дівчинка вирішила, що треба більше намагатися.

У школі Василина була тихою і скромною, їй добре давалися творчі науки, а вчитель літератури взагалі була від неї в захваті, але комплекси не давали Василині подолати скромність і прочитати свої власні вірші на публіці.

Тому на всіх шкільних заходах її вірші читали гарні дівчата класу, отримуючи овації, захоплення… а Василина стояла осторонь і червоніла. Так минуло одинадцять шкільних років. Василина не перетворилася на прекрасного лебедя, так і залишившись гидким каченям.

– Мамо, мені потрібна сукня на випускний… Напевно, – тихо сказала вона, сумніваючись, чи варто взагалі йти на це свято.

– Сукня? Тобі? Та ти хоч уявляєш себе у сукні? – засміялася Лариса.

– Думаєш, не варто?

– Навіть не намагайся. Все одно що на опудало надіти шовк. Хоча… Йди в чому хочеш. Але грошей у мене на твої забаганки нема. Ми з Олексієм їдемо у відпустку, я все витратила на процедури для обличчя та тіла.

– Ясно.

– І взагалі, дитинство скінчилося. Хочеш сукню – йди й зароби.

Василина подумала, що дитинство в неї скінчилося вже давно. У п’ять років. Але слова матері взяла близько до серця. Потрібно було шукати роботу, але кому потрібне непоказне дівчисько без особливих талантів?

Хоча… один талант у неї все ж таки був. Вона часто писала, виливаючи свої переживання у вигляді віршів.

І тепер Василина вирішила спробувати писати вірші на замовлення. Вона знайшла кілька клієнтів, і на оренду святкового костюма вистачило.

Запитань про вступ в інститут теж не виникло, Василину взяли на філологічний. Поступово вона обростала знайомствами, і одного разу на неї вийшла актриса, яка їздила містами із сольними виступами.

Жінка зробила велике замовлення на вірші, і Василина змогла дуже добре заробити. Пізніше, за рекомендацією, талановиту дівчину взяли у великий холдинг редактором.

І, здавалося б, у житті все було нормально. Мати переїхала до чоловіка і припинила її тероризувати, було навчання та робота, але не було в її житті головного – кохання. І тоді її мати вирішила взяти цю справу у свої руки.

– Завтра підеш у салон, зроблять із тебе подобу людини, – зателефонувала вона.

– А що за привід? – здивувалася Василина.

– Познайомлю тебе з племінником Олексія. Жора – перспективний хлопець. Йому настав час осісти. Приїдеш до мене, я тобі сукню видам на вечір. Сидітимеш і мовчатимеш, зрозуміла?

– Гаразд, – зітхнула Василина. Вона не звикла сперечатися з матір’ю. Було простіше погодитись.

У призначений час дівчина нервово смикала годинник на руці, бо почувала себе, наче на суді. Жора виявився дуже симпатичним. Василина ніколи не думала, що такий чоловік міг би на неї подивитись. І раптом… Така подія.

– Значить, чиста, безневинна особа? – просто спитав він, дивлячись на неї, як на коня перед гран-прі.

– Цнотлива, господарська, працьовита, слова наперекір не скаже! – матір наче підмінили. Вона нахвалювала доньку так, як не хвалила ніколи.

Василині було ніяково, але вона намагалася посміхатися і не дивитись ні на кого.

– Чудово. Мені підходить. Поживемо, подивимося, якщо все ок, то одружуся, – сказав Жора.

Василину того вечора ніхто не запитав, чи підходить він їй, але при слові одружуся, її руки затремтіли, а рум’янець зник.

– Значить так, – квартиру звільниш до суботи! У мене орендарі заїжджають. І не забудь там все відмити, свіжу білизну постелити. І речі свої з шаф збери у валізи. Щоб нічого про твою присутність не нагадувало, – сказала мати.

– А де я житиму?

– До Жори переїдеш.

– Мамо, ми ж з ним ледве знайомі!

– Ось і познайомитеся.

– Мамо, це ж …

– Мовчати! Дякую б сказала! Ти мені ноги цілувати повинна за те, що я твоє життя влаштовую! А ти… Невдячне дівчисько! Подивися на себе! Кому ти така потрібна? Поки беруть – йди!

Василина думала, що всі сльози по маминому коханні пролила в дитинстві. Виявилося, що ще залишилася всередині не виплакана гіркота.

Тепер дівчина зрозуміла, що рідна мати не щастя хотіла доньці, вона проміняла Василину на квартиру. Їй просто треба було виселити її.

Збираючи речі, Василина плакала. Поки вона поєднувала роботу з навчанням і не могла дозволити собі винаймати нормальну квартиру, а залишитися на вулиці їй не хотілося. Бабуся була на боці матері й до себе дівчинку пускати не хотіла.

Судитися з рідними дівчина не мала ні сил, ні бажання, ні коштів. Тож вона пішла туди, куди послали. До Жори.

– Тут кухня, диван. Поки можеш спати на ньому, – сказав він, подивившись на Василину так, що її щоки почервоніли. – Мені сказали, що ти гарна у побуті, сподіваюся, не розчаруюсь. Обіди, вечері, сніданки – все на тобі.

Василина розуміла, що за «гостинність» треба платити, і взялася до роботи.

Хата заблищала, а Жору тепер завжди зустрічав запах смачної домашньої їжі. Його речі були з голочки, а на полицях не було ні порошинки.

Кілька разів Жора спробував чіплятися, але, побачив, що Василина лякається, й відступав.

– Гаразд, не хочеш, як хочеш, – казав він. А Василина хоч і лякалася, але Жора був дуже симпатичний їй, і вона все думала, думала.

– Я просто… Просто… може, влаштуємо побачення? Бо якось дивно все це… – випалила вона через місяць такого життя.

– Ну, давай. Ігристе є, свічки теж десь були. Приготуй щось. Я прийду з роботи, буде тобі побачення.

Василина весь день була, як на голках. Вона приготувала дивовижну рибу, поклала на стіл гарну скатертину, навіть нафарбувалася абияк, як уміла…

Вона дуже хвилювалася.

Жора прийшов додому, повів носом і сів за стіл. Квітів він їй не приніс. Але вечеря була все одно особливою.

– Розкажи про себе, – попросив він, наповнюючи її келих. І Василина, яка раніше ніколи не вживала хмільні напої, трохи наважилася.

Свічки, ігристе, гарний чоловік… Вона зловила себе на думці, що закохується в нього. І навіть, вдячна матері за те, що познайомила з таким красенем.

Того вечора все для Василини було особливим та не звичним. Вона дозволила Жорі поцілувати себе. Але до головного справа не дійшла.

– Я поки не готова … – Зніяковіла вона і втекла, зачинившись у ванній.

Жора знизав плечима. Наполягати не став.

Потім він поїхав у відрядження, його не було тиждень, і Василина спіймала себе на думці, що чекає на нього і сумує.

У цей період вона написала неймовірно красиві вірші про кохання і вирішила, що набереться сміливості та прочитає йому, на їхньому новому побаченні.

До його приїзду вона приготувала індичку.

Жора ж прийшов пізно вночі, Василина його не дочекалася. А вранці, коли вона встала, щоб зробити для нього сніданок, виявилось, що прийшов він не один.

– Що на сніданок? Це твоя хатня робітниця, так? – дівчина, вбрана в сорочку Жори, вмостилася на кухні й дивилася на Василину.

– Типу того, – обіймаючи дівчину, сказав Жора. Він навіть не дивився на Василину. Та й було зрозуміло чому. Порівняно з його дівчиною, Василина була справжнім опудалом.

Від образи Василина розплакалася і вибігла.

– Вона в тебе не в собі, чи що?

– Так, є небагато. Але ж і такі люди потребують роботи, так?

– Ти такий добрий, допомагаєш усім! Навіть недолугим…

І Василина в той момент зрозуміла, що вона і справді недолуга.

Справжня романтична недолуга, яка закохалася в чоловіка, який гуляє, та не збирається себе обтяжувати ніякими відносинами.

Фактично він узяв Василину на роль безплатної хатньої робітниці, а мати просто віддала її в “рабство”, щоб заробити на квартирі.

Дочекавшись, поки Жора та його дівчина підуть, Василина зібрала речі та поїхала. Вона вирішила, що краще знімати кімнату з тарганами на околиці, ніж розчинятися в людині, яка тебе не цінує, або просити допомоги у матері.

Дізнавшись про втечу Василини, Лариса почала обривати її телефон, але дочка скидала і зрештою заблокувала її номер.

Вона зрозуміла, що краще назавжди залишитися самотньою, але зберегти гідність, аніж погоджуватися на принизливі стосунки.

І як тільки Василина усвідомила це, коли прийняла себе, їй полегшало. Вона орендувала кімнатку недалеко від інституту, закінчила його, і почала працювати повний день.

Паралельно вона публікувалася у різних пабліках, альманахах та журналах. У неї були клієнти на вірші, також, вона писала і прозу. А пізніше, щоб остаточно позбутися комплексів, вона пішла до психолога та пропрацювала дитячі травми.

Тепер Василина сама виступає перед людьми на сцені зі своїми віршами. Вона більше не вважає себе гидким каченям, хоча її зовнішність не змінилася.

Змінилося її внутрішнє світовідчуття та прийняття себе. Інші люди, до речі, також тепер вважають її цілком привабливою. А коли Василина виходить на сцену зі своїми віршами…

Вона й зовсім стає прекрасною: її шкіра ніби світиться зсередини, а в очах сяє чудове світло, коли вона виразно читає вірші, що дарують людям щастя.

Лариса так і скаче від чоловіка до чоловіка, але ніхто не бере її заміж. Та й на утримання взяти її теж охочих немає. Тепер у Лариси проблеми з грошима.

Заробити на квартирі не вдалося: один із мешканців забув закрити воду та затопив сусідів знизу. Свою провину він заперечує, бо угоди про оренду не було.

Ларисі доведеться самій виплачувати шкоду сусідам, та й квартира тепер вимагає великого ремонту. Загалом…

Краще б там жила Василина, але Ларисі цього, напевно, не зрозуміти. Як кажуть, – силою, не будеш милою. Сумно, що це стосується й дітей…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. ставте вподобайки.