Познайомилася з хлопцем понад півтора року. Живемо разом понад пів року. І як би все добре, але я почала помічати зміни у своєму житті. Я майже перестала спілкуватися з друзями, мій хлопець не любить їх, вони не люблять його. А мені що розірватись? На роботі комфортніше, ніж удома, навіть йти не хочеться.
Через велику кількість стресу та проблем, практично зійшов нанівець. Прагну зустрітися з колегою по роботі тільки тому, що його спілкування зі мною засноване на флірті та ніжних обіймах. Перестала стежити так, як раніше.
Мені просто не хочеться приділяти собі увагу. А коли я проводила час зі своїми друзями без хлопця, я вже й не згадаю, хіба що тільки після сварок, вся в сльозах я бігла скаржитися до першого зустрічного, хто згодиться зустрітися.
Хоча мій хлопець багато для мене робить, дбає, з періодичністю кличе заміж, але мені все одно чогось не вистачає. І, мабуть, не зовсім нормально, що в основному його утримую я, а він не може зробити якийсь милий сюрприз у вигляді кави з ранку, ну хоча б.
Я ж навпаки, якщо є хоч якась можливість зробити йому приємно, одразу роблю, хоч улюблену шоколадку куплю. Яка ніяка увага.
Також у нашому з ним спільному житті є велика проблема — його гулянки. Іноді мені здається, що вони займають більшу частину серця мого обранця, ніж я.
А я все життя жила з дядьком схожим під одним дахом, надивилася. І мій хлопець у курсі мого ставлення до цього, та й самому йому це не подобається (принаймні, він це ледь не щодня повторює), але все одно щоразу одне й те саме.
І щойно стався показовий випадок. Приїхали додому, якась дія сусідів його розлютила, а він почав пити. Я, звичайно, розлютилася. Хотіла сходити прогулятись. Він бачить це, знімає навушники і каже: “коли ти повернешся, я не відповідаю за те, що ти побачиш тут”.
Що він мав на увазі, навіть не знає. Але свого домігся, я залишилася вдома. Пішла шукати розраду в інтернеті, а він дивиться кліпи з пляшкою. Знайомі радять розлучитися, а я його захищаю, хоча розумію, що це безглуздо, їм видніше, як він поводиться зі мною. Я все розумію, але боюся розплющити очі, побачити правду і піти.
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…
Сусідка Ніна Павлівна, наче тінь, з’явилася біля хвіртки, саме коли Аліна ставила важкий пакет із…