Михайло вмовив мене перевезти свою маму до нас рік тому. Він розповідав, як їй важко там у селі, що їй потрібний нагляд, а більше нікого з рідних немає.
Основним аргументом стало те, що вона продасть будинок, і ми внесемо ці гроші в іпотечний кредит, щоб зробити менше платіж.
Але я не знала, що в селі будинки коштують дуже дешево, і сума змінила наш платіж лише на тисячу гривень на місяць. А ось витрати на свекруху були досить суттєвими.
Вона, як тільки переїхала до нас у місто, відразу оперилася: почала просити нові вбрання, вимагати квитки в театр.
– Мишко, ми самі з тобою в театр рідко ходимо, квитки досить дорогі. Якщо потрібно, сплачуй їй походи на свою премію.
– Ти ж знаєш, що премію я відкладаю нам на машину. Набридло на метро їздити.
– Але твоя мама дорого нам обходиться. З її переїздом я не можу собі дозволити нічого: косметику, до якої звикла, походи в кафе з подружками, звичну їжу. Чому я маю відмовляти собі у всьому?
– Гаразд, я поговорю з нею, уріжу її апетити.
– І скажи, що червона риба тепер буде, лише у свята. Переходимо в економрежим.
– Добре.
Я була задоволена цією розмовою, хоча думала, що чоловік знову почне жаліти матір, але він погодився поговорити з нею. Це справді переходило всі рамки. Свекруха поводилася так, ніби квартира належала їй.
– Знаєш, люба, я свій будинок продала, і ви внесли ці гроші за квартиру, а отже, я тепер така ж господиня тут, як і ви! – тупнула ніжкою Світлана Петрівна.
– Заспокойтеся, ваші сто двадцять тисяч – це крапля в нашій іпотеці. Тож вам належить хіба що туалет!
– Щооо? От нахабну дружину знайшов мій син! Ні в чому собі не відмовляєш! У тебе одні твої помади з духами коштують, як мій будинок, мабуть. Для кого ти красуєшся? Заміж уже вийшла!
– Для себе, мені що ганчірку для підлоги напнути?
– Теж мені, красуня знайшлася. До того ж ще жадібна! Мені на нове пальто грошей пошкодувала!
– Бо ми не мільйонери. Ви на свою пенсію можете дозволити собі купити, що завгодно! Ми й так вас усім забезпечуємо! Тож можна поводитися скромніше, Світлано Петрівно!
– Скромніше? Я ростила Мишка, я його мати!
– І що? У мене також батьки є. Тільки вони чомусь до нас жити не просяться, і квитки в театр не вимагають!
– Я й кажу, що ти жадібна! Не хочу навіть розмовляти з тобою!
Вже ввечері свекруха присіла на вуха до сина зі своїми проханнями. І він, як завжди, здався.
– Ну, синку, я познайомилася з однією жінкою, вона запросила мене в кафе. Ти ж знаєш, я тут нікого не знаю, настав час заводити знайомства. Всім потрібні друзі. Але ж я не можу піти без грошей.
– А скільки треба грошей?
– Хоча б пару тисяч.
– Скільки? Так багато на кафе? – здивувався Михайло.
– Що ж мені з одним чаєм сидіти? Що, якщо вона замовить салат, а я буду перед порожньою тарілкою? А якщо десерт до чаю захочу? Сам знаєш, у столиці які ціни. А Наталя, жінка пристойна, вона по їдальнях не ходить.
– Ну, мамо, я просив тебе бути у своїх бажаннях скромнішою. Ось тобі тисяча, і все на цьому. У мене самого залишилося небагато.
– Попроси у своєї ненаглядної!
– Вона й так злилася, що з тобою витрати сильно збільшилися. Тим більше у Лізи зарплата більша, саме вона платить іпотеку. Тож нахабніти не варто.
– А я й не знала, я думала, що здобувач – ти!
– Ні, мамо. Тож вистачить з нею свариться. Інакше…
– Все, зрозуміла, – невдоволено сказала Світлана Петрівна.
Якийсь час вона поводилася нормально, але шкідливий характер не приховати.
– Що це, Лізо, нова блузка?
– Так, купила на роботу.
– Гарна, от би й мені таку.
– Добре, скоро у вас день народження, куплю й вам, якщо сподобалася.
– У подарунок? Це ж просто одяг, як можна дарувати одяг? На дні народження заведено дарувати прикраси, чи гарні французькі парфуми.
– Давно ви маєте такі вимоги? Пам’ятаєте, коли ви жили в селі, у вас з усіх прикрас була хустинка на голові, та обручка.
– Моє скромне життя вже у минулому. Хочу на старість років хоч побачити щось. Невже не маю права?
– Звичайно маєте, але лише на свої накопичення. У мене всі надлишки йдуть на іпотеку. Її треба якнайшвидше закрити, ми з Мишком вже дітей планувати хочемо.
– Дітей? Куди так рано?
– У сенсі? Нам уже двадцять сім років!
– Ну й що, у мене Мишко у тридцять з’явився, і добре.
– А що, коли я хочу двох дітей?
– Батюшки, та куди? Де ми тут всі будемо розміщуватися?
– Якщо чесно, то я не планувала, коли виходила заміж, що ви житимете з нами!
– Ой, ой … як же це. А куди ж ти планувала я подінусь? Ти сподівалася, що Мишко мене покине?
– Ні, я думала, що він перевезе вас сюди, й поселить поблизу. Але в нього не вистачило грошей. Він прагнутиме, бо має бути здобувачем.
– Та ти безжальна. Може, на другу роботу ще його відправиш?
– Можливо! І розмова закінчена.
Я не збиралася здаватися. Мені треба було, щоб свекруха найближчим часом з’їхала від нас, бо терпіти її більше не хотіла.
Але після нашої розмови вона почала налаштовувати сина проти мене.
– Кохана, чому моя мати каже, що ти хочеш її вигнати?
– Що за маячня? Я сказала, що найближчим часом ми намагатимемося розселитися.
– Що це означає?
– Михайло, ну твоя мама не може жити з нами вічністю. У нас двокімнатна квартира, ми плануємо дітей. Нам самим скоро тут стане тісно.
– Якось я не думав, що ти так зробиш.
– Як? Ти хочеш дітей, чи ні?
– Так, але не ціною моєї матері.
– Так прагни заробити більше. Ти вже достатньо накопичив грошей, напевно, можна постаратися, і купити їй студію.
– А машина? Я збирав на неї. Ну ні, я не збираюся відмовлятися від своєї мрії.
– А як мої мрії? Вік підтискає. Я що повинна сама крутитися? Мені треба бути впевненою, що коли я піду в декрет, то ти нас зможеш утримувати.
– Я один?
– А як ти думав?
Михайло скривджений вийшов із квартири, й повернувся тільки під ранок у неосудному стані.
Я не знаходила собі місця весь цей час, я обривала йому телефон усю ніч. І тільки свекруха підливала олії у вогонь.
– Сама винна, навалила на нього все. Злякала мужика. Матері хотіла позбавити.
– Що? Я лише дала йому зрозуміти, що треба так само старатися, як і я.
– Ділова яка! А я буду рада, якщо він знайде когось спокійніше і з квартирою!
– Ах, так! Ось що вам важливе! Злидня! Не хочете ви ніяких онуків, тільки про себе думаєте! Вирвалися із села, тепер потребуєте все поспіль. А я вам нічого не зобов’язана! Все, годі з мене!
– Лізо, не кричи, – ввалився у квартиру Михайло.
– Ти де був? Я телефон обірвала. Чому не брав слухавку?
– Спеціально не брав, хотів відпочити.
– Відпочити, поки мене тут твоя мати з глузду зводить? Ти знаєш, що вона сказала?
– Ні, і не хочу знати! Все, закінчуйте свій базар! Набридли обидві! Я купив машину, яку хотів! І крапка.
– Що? Ти купив машину?
– Так, і моя мати продовжує з нами жити!
– Ти все вирішив, так? Зрозуміло.
Я не розмовляла ні з чоловіком, ні зі свекрухою вже тиждень. Я перестала купувати продукти, сама їла в кафе поряд із роботою.
А вечорами почала ходити знову на зустрічі з подружками. Але якось я підслухала розмову чоловіка з матір’ю, які думали, що я ще сплю уранці.
– Синку, так не піде. Ти на свою зарплату нас не потягнеш. Ми без неї не впораємося. Та й іпотеку вона платить, вижене нас ще. Іди, мирись із нею.
– Я вважаю, що я маю рацію, мамо. Нехай перша підходить. А ми потерпимо.
– Куди терпіти? Мівіною пропонуєш харчуватися? Мені таке не можна! Я вже звикла до гарної їжі. Вона обіцяла мені подарунок до дня народження.
– А в тебе тепер тільки машина в голові, на один бензин скільки грошей іде! Та й дивлюся, дедалі частіше вечорами пропадати почав. Я одна тут сиджу.
– А що вона ходить, а мені не можна?
– А я теж кудись хочу сходити! Ви мені вже місяць нікуди квитків не купували!
– Мамо, я тут познайомився з кимось. Не хвилюйся, якщо все вийде, то з Лізкою миритися не доведеться.
– Вона останнім часом, як з глузду з’їхала. Тільки й каже про дітей. А я тільки жити почав нормально, не хочу у нову кабалу!
– Та ти що? А з ким ти познайомився? Квартиру вона в столиці має?
– Так, трикімнатну, від батьків дісталася. І вона не така груба, навпаки – поступлива, добра.
– Ой, добре синку! Тоді прискорюйся, але з цією теж помирись, треба ж по-доброму квартиру розділити після розлучення!
– Це так!
Я була вражена, які байдужі істоти мене оточували! А я так вірила Михайлу, кохала його.
– Виходить, ось що ви задумали? Поділити квартиру? А ось і не вгадали! Нічого вам не дістанеться. Тільки я платежі вносила зі своєї карти.
– Так що квартира, вважай, мені належить! Навіть іпотека на мене оформлена, так що можете збирати дрібнички, і на вихід!
– Куди? Ліза, ти що? – схаменувся Михайло.
– Можеш не виправдовуватися! Я всю вашу розмову чула! Все, котіться! Забирай свою матусю, і геть! – вказала я на двері.
– Та ти ще пошкодуєш! Ще довго тобі дітей не бачити!
Свекруха репетувала так, поки збирала речі, що навіть сусіди почали стукати по батареї. Але коли всі пішли з помешкання, я видихнула.
Нарешті спокій! Залишившись сама, я швидко змогла закрити іпотеку самостійно, і в суді, під час розлучення, легко це довела.
Незабаром до мене почав залицятися мій начальник, якому я давно подобалася. І вже за кілька років я дочекалася того, чого так сильно хотіла – у нас з’явилася красуня-дочка.
А ось Михайлу довелося винаймати квартиру разом із матір’ю, адже дівчина, на яку він так розраховував, відмовилася жити з такою недолугою свекрухою.
І я дівчину дуже добре розумію, бо сама була в її шкірі! Ну що ж, нехай тепер синочок опікується мамою – вони одне одного варті! Я слушно міркую?
Толік приїхав додому, до батька та матері. Мама одразу давай клопотати, на стіл накривати. Вона…
Каріна зателефонувала в середу ввечері -. не Альоша, а саме Каріна. - Ніно Павлівно, нам…
— Я не брала цей кредит! — вигукнула я в слухавку, дивлячись на екран ноутбука…
Анна стояла біля вікна своєї квартири, спостерігаючи, як дощ перетворює жовтневий вечір на розмиту акварель.…
Павло безцільно їздив по місту своєю машиною. Настрою не було зовсім. Додому йти не хотілося.…
Марина завжди вважала, що кожна річ має своє місце і свою історію. Її косметичка з…