Знаєте, я обожнюю своє покоління…

– Знаєте, я обожнюю своє покоління! Ми застали платівки та бобіни, перекручували на олівці касети та сиділи під стаціонарним телефоном, чекаючи дзвінка.

– А пам’ятаєте, як ми замовляли переговори в інші міста, щоб почути голос рідних, та повідомити нагальні новини?

– А ті листи, які ми кожного дня писали своїм синочкам на службу, – як по накатаній:”В перших рядках свого листа поспішаю повідомити, що ми живі-здорові, чого і тобі бажаємо…?

– Ну а дискети та діафільми, – це окрема тема! Хоча, на рівні з сьогоднішніми тінейджерами вільно освоюємо усі новинки техніки.

– А дискотеки та кіно? Як ми збиралися зграйками, чепурилися, – і до ранку. Роздягалися вдома на ґанку, щоб батьки не сварили, вдавали, що ходили у вбиральню.

– Ми ще любимо Івасюка та Ротару, але й не впадаємо в нірвану від сучасних ритмів. Мало того, у нас і тут знайшлися «улюбленці».

– Ми точно знаємо, що у цьому світі більше ніколи не буде таких як Майкл Джексон, Queen та Led Zeppelin, і нікому досі так і не вдалося замінити нам втрачених Елвіса Преслі, та Андрія Кузьменка “Скрябіна”.

– Це ми в дитинстві годинами прасували колючу радянську шкільну форму, та фартух, пришивали білі комірці.

– А ота горіла картопля на багатті, – це ж була смакота! А хліб товкмачили у воду та цукор, – оце був десерт!

– Нам ніколи не зрозуміти, як на вулиці може бути нудно, адже кожен з нас може відразу нарахувати сотні забав «без нічого».

– Десяток ігор з м’ячем, штук сім розваг зі звичайною палицею та консервною бляшанкою, не кажучи вже про наявність крейди, гумки, та іншого «багатства». А гра в “класики” – це щось, – стрибали без зупинки.

– Це ми розмовляємо цитатами з книг, мультфільмів та кіно, а в глибині душі співчутливо дивимося на тих, хто запитує: «А звідки це?».

– Це для нас працювала ціла індустрія дитячих кіностудій, – аби ми росли нормальними людьми!
Ми ще вміємо дружити й не прощаємо зради.

– Ми ще пам’ятаємо, що любити людину – аж ніяк не синонім слова «спати» з нею.

– Ми пережили розвал країни, 90-ті, кілька світових криз і досі переживаємо важкі часи.

– До нас нарешті дійшло, що наші батьки робили для нас все, що могли. Навіть, якщо нічого не робили.

– Ми тепер уже точно усвідомили, що «круто» – це не клуби щовихідних, не градуси у склянці, а здоровий колір обличчя, міцний сон та дорогі люди поряд.

– Ми вручну малювали «поля» у зошитах, чубилися село на село – виключно «до першої кро ві», і вже багато кого немає в живих.

– А як робили обгортки на книжки зі шпалер? Писали реферати в бібліотеці! Малювали стінні газети! – Хіба таке забудеш!

– Ми чергували в класах, мили підлогу, дбали про шкільні городи, на яких самотужки вирощували овочі для шкільної їдальні. І ніхто не нарікав, що нас експлуатують!

– Ніколи не забуду, як їздили на ланку, пололи соняшник, збирали буряки, – було весело та затишно.

– Ми – найзагартованіше і, не в образу іншим, найпрогресивніше покоління. Нам пощастило народ итися ще до того, як ми дізналися, що таке ГМО, та замінники продуктів.

– Ми звикли нікого не слухати, ні на кого не сподіватись і, ні від кого нічого не чекати. Всього досягали самотужки, своїми знаннями та сумлінною працею.

– Зараз вік науково-технічного прогресу, коли людську працю замінили машини, передові технології, – здавалося живи, та радій. А ні!

– Щось пішло не так! І не туди! Але, все колись минає, і це мине, – так хочеться дочекатися світлого майбутнього, і щастя для всіх людей! Амінь…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.