– Знаю, мій вчинок був не найкращим, але ми, напевно, зможемо все виправити, як справжня сім’я, хіба ні? – Ні! Я вже знайшов собі сім’ю і зрадників пускати назад не збираюся

– А Васька де? Васьки не видно! Куди зникла, куди поділи… – серед натовпу родичів, що стовпилися на сходах лікарні, пройшов здивований шепіт.

Будь Васька Василем, тобто батьком новонародженої – подиву в голосах було б набагато менше, та тільки Вася – це скорочення від жіночого імені Василина в цьому випадку.

І той факт, що ця сама Василина кудись раптом поділася, а не тримає на руках конверт з маленькою дочкою, був чимось надзвичайним.

– Втекла! Втекла, недолуга, – заголосила її мати, коли її зятю, Ігорю, разом з дитиною віддали документи й останній лист дружини, що втекла.

Там було все, як під копірку з таких листів, які залишають у подібних випадках батьки.

Мовляв, не готова до цього, не шукайте мене, від дочки не відмовляюся, аліменти надсилатиму, але на цьому моя місія все.

І ні зворотної адреси, ні якихось пояснень про те, чому саме пристойна жінка, яка ще пів року тому мріяла стати матір’ю, раптом ні з того ні з цього так поступила.

– Ігорьку, ти не переживай. Ще стануть мізки на місце, схаменеться, зрозуміє все, повернеться, – так втішала зятя мати Василини.

Її старша дочка, Світлана, подібних слів не говорила, бо внутрішній голос підказував їй, що не повернеться вона.

Та, якщо раптом й робила щось, то зі знанням справи. Будь-яку дичину так творила. Якщо вирішила кинути – значить, візьме і кине.

– Та тіпун тобі на язик, Свєтко, – відмахнулася мати, коли старша дочка обережно натякнула, що Василина може вже й не повернутися. – Повернеться вона! Місяць, два мине – і згадає про дочку серце материнське.

Папери про розлучення прийшли через три місяці. На судові засідання Василина не приходила, від опіки над дочкою відмовилася, тож у результаті маленька Варвара залишилася жити з батьком.

А Світлана почала все частіше бувати у колишнього чоловіка сестри, щоб допомогти з дитиною, та й із самим Ігорем поспілкуватися.

Все-таки, у них була тепер спільна біда, адже саму Світлану так само, хоч і не відразу після лікарні, а лише через рік після появи сина, покинув благовірний.

Вони збиралися розписатися, коли дитині виповниться три роки й Світлана вийде з декретної відпустки.

А в результаті Максим втік, кинувши жінку по вуха в проблемах, благо, що хоч батьківство щодо сина Андрія довести вийшло по суду, й аліменти, які Світлана отримувала.

І як же вона боялася, що сестру її люблячий, ніби як чоловік, покине одну з дитиною. Все шукала у поведінці Ігоря тривожні дзвіночки, хоч і ніколи не говорила про це сестрі та матері…

Знайшла, що називається. Як виявилося, не на ту людину треба було звертати увагу. І хто ж знав, що сестра такою виявиться…

Гаразд, якби її примусили дитину нрод ити, так ні! Сама хотіла! Ігор, навпаки, почекати років п’ять пропонував, щоб накопичити трохи грошей і перетворити його дошлюбну двокімнатну квартиру в трикімнатну, але Василина його підганяла, підганяла…

І ось результат! Взяла та й кинула Варю, маленьку зовсім! Таку беззахисну, таку, що потребує мами…

Чи то зіграв свою роль той факт, що Світлана сама встигла стати матір’ю, чи то обставина, що Варя їй все ж таки була кревною, але дівчинку вона незабаром почала сприймати, як свою дочку.

Ігор теж кілька разів обмовлявся, передаючи дівчинку Свєті, мовляв, йди до мами на ручки.

Він же запропонував Світлані переїхати з сином до них з Варею:

– Світлано, переїзди до нас, місця вистачає, а у свою квартиру ти можеш квартирантів поселити та тими грошима іпотеку виплачувати, а не допомоги у матері просити.

Мати, до речі, дізнавшись про те, що Світлана до Ігоря переїхала, прийшла їй прочухана влаштовувати.

– Що ти твориш?! Як тобі не соромно! На чоловіка сестри види мати – гріх страшний.

Та тільки тещу колишню, а, можливо, й майбутню, виставив за двері Ігор, сказавши, що її це взагалі не стосується.

Але, що Світлану вразило, заперечувати нічого не став. Напідпитку потім, зізнався в результаті, що Світлану готовий заміж взяти й навіть сина її на себе записати.

– Все чесно буде, Світлано. Ти мою дочку ростиш, як свою, я твого сина своїм вважаю. У ліжко тягти не буду, тут вже сама вирішуй, а в іншому нам краще разом триматися. Зручніше і простіше, що тобі, що мені.

– Я гроші заробляти можу, добре можу, але ці всі пелюшки, лікарі, кашки-супчики – взагалі не знаю, з якого кінця підходити.

– А в тебе з дітьми добре справлятися виходить, та тільки на своїй роботі ти, коли на неї вийдеш, багато отримувати не будеш.

Що вірно, то вірно, Світлана до декрету була вихователькою в дитячому садку і великої зарплати не мала, нехай установа і була приватною.

Було, звісно, ​​у словах Ігоря щось таке… Надто вже прагматичне. Але, подумавши трохи, Світлана зрозуміла, що неземне кохання, як у романах, у неї вже було і щастя особливого не принесло, якщо не брати до уваги улюбленого сина.

То може зараз настав час якраз прагматично до життя підходити? Ігор добрий, дбайливий. Руки не розпускає, шкідливих звичок не має, грошима їх із сином постійно рятує, та й Варя до неї звикла за два роки, мамою називати стала.

Може, все, що не робиться, все на краще?

Мати, звичайно, на весілля не прийшла, та її особливо й не чекали. Розписалися, хильнули по чарці з близькими друзями, вислухали побажання щастя, та повернулися до квартири Ігоря, де й так жили вчотирьох.

Життя практично не змінилося, крім хіба що того, що тепер діти жили в одній кімнаті, а дорослі в другій.

А що, Світлана та Ігор теж люди, мають право на особисте щастя і якесь особисте життя…

Поява Василини була, як грім серед ясного неба. Світлана була в душі, тож двері відчиняв Ігор.

І в вічко він не подивився, бо в цей час чекав на доставку і думав, що прибув кур’єр. А йому прямо з порога на шию кинулася колишня дружина.

– Любий, я повернулася! – проголосила вона. А коли Ігор досить різко прибрав її руки й трохи відштовхнув, змусивши зробити крок назад, закліпала віями і як нічого не було, запитала. – Ти що, не радий?

– А повинен бути радий? – зневажливо запитав Ігор.

Він багато разів, як Свєті потім зізнався, думав про те, що скаже при зустрічі колишній дружині, але коли до цієї зустрічі дійшло, тільки й зміг, що спитати, а навіщо, власне, Василина з’явилася.

– Із донькою хочу поспілкуватися. Та й з тобою думала стосунки налагодити.

– Знаю, мій вчинок був не найкращим, але ми, напевно, зможемо все виправити, як справжня сім’я, хіба ні?

– Ні! Я вже знайшов собі сім’ю і зрадників пускати назад не збираюся!

– Це ти про Свєтку? Та у вас із нею не по-справжньому все. Як можна мене серйозно проміняти на неї? Світлано, га Світлано!

Світлана до того моменту якраз вийшла з душу і перше, що помітила – прочинені двері дитячих, через які, за тим, що відбувається, спостерігали діти.

Василина теж дітей помітила і, швидко проскочивши у квартиру повз Ігоря, кинулася до дівчинки.

– Варю, доню, як же ти виросла!

У момент, коли вона підхопила малечу на руки, та завила сиреною і спробувала висмикнути Василині волосся.

– Пусти мою сестру, відьма! – маленький Андрій одразу вкусив жінку за ногу.

З урахуванням того, що на ній з одягу були тільки колготки і якась коротка спідниця – біль був досить сильний, щоб Василина зарепетувала і якось поставивши Варю на підлогу, схопилася за місце травми.

Дівчинка відразу кинулася до брата і вже разом діти сховалися за ноги Світлани. Василина, окинувши цю композицію вбивчим поглядом, тихо простягла:

– Ах ти змія… Мою ж дочку проти мене налаштувала… Ну, я цього так не залишу, так і знай!

Не вийшло нічого в горе – матусі. Адже від опіки свого часу Василина відмовилася самостійно, Варя матері з народження не бачила і, враховуючи її ефектну появу, бажання спілкуватися не виявляла, то всі спроби відсудити дитину для жінки закінчилися невдачею.

Не допомогло і втручання матері, яка спробувала переконати зятя зробити «зворотне рокірування».

Закінчилося все тим, що Ігор та Світлана остаточно обірвали спілкування з матір’ю жінки, а потім взагалі переїхали в інше місто, не залишивши адреси.

Нині вони живуть щасливо на новому місці та виховують уже трьох дітей. І тільки найдовіренішим друзям Варя може іноді розповісти, що насправді вона – дочка справжнісінької відьми, тільки її мама Свєта – добра фея, яка вирішила врятувати її й не віддавати назад.

А Андрій цю історію всім підтверджує, розповідаючи, що його тато, мабуть, теж злий чаклун, бо кинув добру фею і втік.

Добре, що їх з мамою знайшов дбайливий тато і тепер у нього є щаслива родина з мами, тата та молодших сестрички з братиком. Адже казки обов’язково повинні закінчуватися добре…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.