– Знову, Зіно, у тебе безлад. Валяється все. Пил на підлозі не витерто. Весь час хотіла поставити тобі запитання — а в яких умовах ти виховуєш моїх онуків? А? Повна антисанітарія!

– Нарешті! Стукаю, стукаю! Скільки я ще маю під дверима стояти? Як бідний родич! — тільки-но переступивши поріг, обурювалася Вікторія Віталіївна.

Зіна зітхнула. На жаль, свекруха завжди приносила з собою головний біль та поганий настрій. Але Зіна, щоб не засмучувати дітей, через силу посміхнулася і відповіла:

– Доброго дня. Домофон зламаний, майстер тільки завтра буде. А стукіт не дуже чутно — двері подвійні. Проходьте, Вікторія Віталіївна.

Літня жінка невдоволено пирхнула, але все-таки пройшла до квартири. Вона чіпким поглядом оглядала внутрішнє оздоблення трикімнатної квартири.

Хіба що пальцями по полицях не провела, перевіряючи пилюку. Зіна посміхнулася, цей погляд їй був дуже знайомий.

– Знову, Зіно, у тебе безлад. Валяється все. Пил на підлозі не витерто. Весь час хотіла поставити тобі запитання — а в яких умовах ти виховуєш моїх онуків? А? Повна антисанітарія!

Дівчина зітхнула, але все ж таки спокійно відповіла:

– Діти не скаржаться. А я була зайнята на роботі. До того ж це не ваша справа. І взагалі, ви приїхали побачитись з онуками? Так і йдіть до них.

Свекруха хмикнула, гордо підняла голову, але все-таки пройшла у вітальню. А Зіна вирушила на кухні. Їй терміново потрібно було випити улюбленого чаю, щоб хоч трохи заспокоїтися.

… З Вікторією Віталіївною у неї склалися напружені стосунки із найпершої зустрічі. Тоді Артем знайомив свою дівчину та маму. Жінка відразу запитала, як Зіна ставиться до дітей та домашнього затишку.

– Спочатку треба збудувати своє життя, кар’єру. Придбати житло. І лише потім думати про дітей. А прати та готувати можуть усі члени родини. І допомагати один одному. – відповіла вона.

Звичайно Вікторія Віталіївна побачила в Зіні кар’єристку, яка ще й не збиралася танцювати навколо її синочка. Але дівчина була закохана в Артема і цього не помічала. А потім вони побралися і свекруха почала дошкуляти Зіні майже щодня.

Вікторії Віталіївні не подобалося, що невістка багато працювала, що вона добре заробляла та змушувала її сина рухатися, а не сидіти на місці. А потім на світ з’явилися близнюки Сашко та Мишко. І з того часу все пішло шкереберть.

Артем за пів року після появи хлопчиків вирішив, що шлюб – не для нього. Він розлучився з Зіною, залишивши її одну з маленькими дітьми.

Перший рік був справжнім випробуванням. Зіна ледве зводила кінці з кінцями. Єдиним порятунком для неї стала трикімнатна, що дісталася у спадок від матері. Якби не ця квартира, то вона точно б не впоралася.

Але потім Зіна віддала малюків у ясла і почала інтенсивно працювати. З цього моменту жити стало легше. А тепер, коли синам виповнилося сім років, вона могла з чистою душею сказати – у них все добре.

Зіна трохи розслабилася, як на кухню влетіла розлючена свекруха.
– Ну, я не чекала від тебе такого, Зіно! Не чекала! – невдоволено стиснула губи Вікторія Віталіївна.

Зіна здивовано подивилася на жінку:
– Що знову сталося?

– Ти ще питаєш? Хлопчики сказали, що ви влітку їздили на відпочинок! З якимсь чоловіком. Ти зовсім сором втратила? У тебе ж діти, ти не можеш так поводитися. Яка безсовісна, розбещена жінка!

Зіна глибоко зітхнула.
– Вікторіє Віталіївно, я справді не розумію, до чого ви ведете. У чому проблема?

Свекруху ця відповідь не влаштувала:
– Хто цей чоловік, з яким ви відпочивали? Чому хлопчики взагалі про нього знають?

Зіна посміхнулася:

– Не хвилюйтесь, з Олегом мої діти знайомі вже давно. Ми часто разом гуляємо та проводимо разом час. Він їм подобається, тому під час відпочинку всі були щасливі, – вона зробила великий ковток чаю.

Вікторія Віталіївна зачинила двері до кухні, мабуть, щоби діти нічого не почули.

– Ти хоч розумієш, що твориш? Ти їхня мати, який приклад ти їм подаєш?

Зіна підняла брову.

– Який приклад? Напевно, такий, що навіть після розлучення можна стати щасливою? Чи що на їхньому батькові світ клином для мене не зійшовся?

– Ти намагаєшся замінити цим Олегом їхнього батька! Це неприйнятно.

Зіна посміхнулася:

– Ну, що ви. Ніхто замінювати Артема не збирається. Я ніколи не забороняла йому бачитися з дітьми, забирати їх на вихідні та навіть їздити на відпочинок. Ось на Новий рік він навіть привітав їх особисто. А зараз вже серпень. І Артем більше не заходив. Нікому не вдається замінити його, – посміхнулася Зіна.

Колишня свекруха спохмурніла:

– Давай, не насміхайся. Через це Артем із тобою й розлучився. Тобі завжди й всього мало. Він, між іншим, працює! І дуже втомлюється. А ти на його аліменти морями роз’їжджаєш, одяг собі купуєш, техніку. Не думай, що я не помітила новий телевізор та холодильник!

Зіні захотілося голосно розсміятися прямо свекрусі в обличчя, але вона лише скривилася.

– Боже борони. Аліменти йдуть на дітей. Ось, подивіться, – Зіна витягла телефон з кишені та відкрила додаток банку, – Я навіть спеціальну картку для них завела, щоб випадково гроші на себе не витратити. У мене все суворо.

Вона повернула телефон до жінки, а та відкрила рота від обурення. За останні кілька місяців на карту прийшло близько чотирнадцяти тисяч гривень.

– Тут якась помилка, – занервувала Вікторія Віталіївна. – Це не може бути правдою. Мій син так любить хлопчиків. Аааа, я зрозуміла — ти обманюєш мене, намагаєшся запудрити мізки. Але мене не проведеш! – погрозила вона Зіні пальцем перед носом.

Зіна серйозно подивилася на жінку:

– І навіщо мені це робити? Я вже давно зрозуміла, що дарма вийшла заміж за вашого сина. Сильніше падати в моїх очах йому вже нема куди. Я вже не перший рік отримую саме такі копійчані аліменти від Артема. Як думаєте, на що може вистачити близько шести тисяч гривень на місяць? Адже дітей двоє.

– Ні, я відмовляюсь у це вірити. Боже, який сором… – прошепотіла Вікторія Віталіївна.

– Та робіть, що хочете. Але ви чудово знаєте, що до декрету я отримувала більше за Артема. І мене нещодавно підвищили. Тому я можу собі дозволити відпочинок з дітьми та коханим чоловіком. Не хвилюйтеся, гроші вашого сина в безпеці.

Колишня свекруха мовчала. Вона не знала, що відповісти Зіні. Жінка відмовлялася вірити, що її синок міг так вчинити зі своїми дітьми.

Вона збиралася додому, бажаючи якнайшвидше забратися з-під глузливого погляду Зіни. Коли вона відчинила двері, то за нею стояв гарний чоловік, який підняв руку для того, щоб постукати.

Він привабливо посміхнувся, але не їй, а Зіні:

– У тебе гості? Я не вчасно?
– Все добре, Олеже. Вікторія Віталіївна вже йде.

З-за рогу з’явилися хлопчики. Вони радісно привітали Олега та потягли його до кімнати, щоб показати свої малюнки. А Зіна притулилася до дверей, чекаючи, поки колишня свекруха зайде у ліфт.

– Не хвилюйтеся, зі мною хлопчики будуть у безпеці. Вони щасливі. Олег – добрий і дуже їх любить. Більше я не псуватиму життя вашого сина. З дня розлучення я й не збиралася його прощати та повертатися. Нехай вам щастить.

Жінка здригнулася, коли клацнув замок зачинених дверей. Виявилося, що Зіна збудувала своє життя без Артема, без його допомоги.

Хоча він постійно твердив, що дівчина незабаром приповзе на колінах, благатиме пустити її назад. Але в Зіни було все добре. А її дорослий син навіть не може заплатити нормальних аліментів своїм дітям.