– Зрештою – двоє чи троє – яка різниця, – вибагливо сказав чоловік

– Віка, це ж всього тиждень! Чому ти така вперта? Адже мама не так часто нас про щось просить, – намагався достукатися до дружини Микита.

– Якби це щось було потрібно твоїй мамі, я б погодилася. Але вона просить не за себе, а за Лілю, – відповіла Віка.

– А з твоєю сестрою я ніяких справ мати не бажаю. На мою думку, я про це сказала ще три роки тому, коли вона так нахабно підставила нас.

– Ось бачиш, ти сама кажеш – три роки тому. За цей час Ліля подорослішала, стала відповідальнішою, – продовжував переконувати дружину Микита.

– Я сказала “ні”, і розмова на цьому закінчена!

Йшлося про те, щоб Віка, яка зараз була у декретній відпустці зі своїми доньками-близнюками, на тиждень взяла до себе трирічного племінника Микити, сина його сестри.

Ліля стала мамою Назара, коли навчалася на третьому курсі коледжу. Її приятель – батько хлопчика – оголосив, що він до сім’ї та дітей не готовий.

Обіцяв допомагати матеріально, але швидко забув про свою обіцянку і загубився на теренах нашої великої країни.

Прохання Лілі посидіти з дитиною було не вперше, а втретє чи вчетверте. Віка завжди відмовляла, їй вистачило першого досвіду, повторювати його вона не збиралася.

Віка була на шостому місяці, коли до них у квартиру прийшла Ліля із тримісячним сином.

– Вікуша, Микито, будь ласка, пригляньте за Назарком. Мені потрібний стоматолог, а у мами тиск підійнявся. Ось тут у пакеті памперси та суміш – про всяк випадок.

Ліля пішла, залишивши сина на дивані. Незабаром малюк прокинувся і заплакав.

– Ну, давай, майбутня матуся, покажи, на що ти здатна, – посміхнувся Микита.

Віка змінила Назару памперс, розвела суміш, нагодувала його. Хлопчик трохи покапризував, потім знову заснув.

Минуло вже чотири години, а Лілі не було. Її телефон не відповів. Микита зателефонував матері.

– Так Ліля до подружки на день народження поїхала! Кудись на дачу. Обіцяла післязавтра повернутись. Вона сказала, що Віка погодилася за дитиною доглянути, – повідомила Лідія Олексіївна.

Ліля прийшла за сином лише у неділю ввечері. Віка навіть не вийшла до неї. Микита зібрав племінника та вручив його горе-матері.

Після цього випадку Віка навіть не дослуховувала її прохання до кінця, як тільки розуміла, що справа стосується дитини.

– Ні, – твердо казала вона.

І ось свекруха просить за свою дочку. Не сама, а через сина. Вона чудово розуміє, що їй простіше вмовити Микиту, ніж Віку. А він нехай знайде спосіб впливати на дружину.

– Ти ж все одно вдома. Зрештою – двоє чи троє – яка різниця. Дівчатам із Назаром буде навіть цікавіше, – умовляв Віку чоловік.

– Ти взагалі розумієш, що кажеш? Троє малюків від двох з половиною до трьох з половиною! І не на кілька годин, а на цілий тиждень!

Та я й так ледве встигаю, а ти хочеш повісити на мене ще й Назара, котрий ні хвилини не може посидіти на місці?

Вони так ні до чого й не домовилися, Микита поїхав до матері. А трохи згодом зателефонував і попередив, що залишиться в неї ночувати.

Наступного дня по обіді чоловік знову зателефонував дружині та повідомив, що Ліля поїхала з друзями в Буковель на весь тиждень.

– У мами піднявся тиск, тож я після роботи заїду до неї й сьогодні привезу Назара до нас, – сказав Микита.

– Ти ще не зрозумів? Я не давала згоди! – Сказала Віка.

– Я дав згоду за нас двох – ми все ж таки родина, – відповів Микита.

Коли він із племінником приїхав додому, його зустріла порожня квартира. На столі на кухні лежала записка: «Ми з дівчатами вирішили тиждень погостювати у бабусі з дідусем».

Батьки Віки жили у своєму будинку у передмісті. Як тільки Віка дізналася, що Микита прийняв рішення, не враховуючи її думки, вона зібрала найнеобхідніші речі та зателефонувала батькові. Той приїхав за ними машиною.

– Віка, ти розумієш, що робиш? – обурювався телефоном Микита. – Гаразд, два дні – субота та неділя, а в понеділок мені на роботу! З ким я дитину залишу?

– А коли ти погоджувався доглядати Назара цілий тиждень, ти на кого розраховував? – поцікавилася Віка.

– Я думав, що коли ти сидиш удома…

– Я не сиджу вдома, я працюю вдома! І окрім різних господарських справ, на мені ще двоє дітей! Ти вважав, що цього мало?

– Я тебе попереджала, що ніколи більше з Назаром не сидітиму! Виняток – Ліля в лікарні, або ще щось таке. А тут вона просто вирішила розвіятися і відпочити з приятелями в Буковелі.

– А мені тепер що робити?

– Є кілька варіантів. Перший – ти відвозиш Назара до бабусі. Зрештою, це вона виховала таку безвідповідальну дочку – нехай пожинає плоди!

Другий – ти береш відпустку та займаєшся дитиною сам! До речі, заразом зрозумієш, що ховається за фразою «ти сидиш із дитиною вдома»!

Третій варіант – наймаєш няню. Тільки тоді відсунь свою мрію поміняти машину місяця на півтора.

Є ще й четвертий варіант, причому, як на мене, найправильніший – викликати опіку. І нехай потім Ліля побігає, щоб довести, що вона нормальна мати й що їй можна довірити виховання дитини.

Увечері у неділю Микита відвіз Назара своїй матері, і весь тиждень онуком займалася Лідія Олексіївна.

– Я не думав, що ти така безвідповідальна. Ти ж жінка, у тебе від природи має бути інстинкт – дбати про дітей, – сказав Микита дружині, коли Віка з дівчатами вже була вдома.

– Яка ж я безвідповідальна? – Здивувалася Віка. – Подивися – ось мої діти! Ситі, одягнені, чисті, веселі! Чого ти ще хочеш?

– А турбота про Назара – це відповідальність Лілі. До речі, зараз уже кінець липня. Назару у вересні треба йти в садок. Ліля пройшла з ним медкомісію?

– Це не швидка справа. А вона, як завжди, схаменеться за три дні. І кинеться до приватної клініки. А оплачуватиме хто?

– Знову ти, або Лідія Олексіївна зі своєї пенсії, на яку вона утримує твою сестру та онука? Те, що ти підкидаєш їм грошей, я також знаю.

– Але май на увазі – якщо Ліля не влаштується на роботу найближчим часом, я більше не закриватиму на це очі! У нас, зрештою, теж двоє маленьких дітей, і я в декреті!

Ситуацією з дитячим садком зайнялася Лідія Олексіївна. Вона чудово знала, що чим раніше Назар почне ходити в садок, тим легше буде їй.

Знаючи свою дочку, Лідія Олексіївна розуміла, що від неї можна чекати ще багато різних сюрпризів. Тому, за всієї м’якості характеру, жінка таки домоглася того, щоб документи, необхідні для вступу онука до саду, були оформлені вчасно.

Ліля влаштувалася на роботу – адміністратором у фітнес-центр, і що дивно – працювала там уже понад пів року та отримувала непогану зарплату.

Щоправда, Назаром доводилося займатися бабусі. Увечері вона забирала онука із садка, вела додому, годувала, купала. На той час, коли Ліля поверталася з роботи, хлопчик уже спав.

Вранці будила дитину і збирала її в садок знову бабуся – мама, як правило, відсипалася.

Звичайно, Лідії Олексіївні було вже важко справлятися з непосидючим онуком, і вона не раз скаржилася синові та невістці.

Микита намагався розмовляти з сестрою, але та тільки відмахувалася:

– Не лізь не у свою справу. Якщо ти так турбуєшся про матір, займися Назаром сам – ти, взагалі-то, його дядько. Або свою Віку-королівну приєднай: не розвалиться – де двоє, там і троє.

А одного вечора перед травневими святами Микиті зателефонувала мати:

– Синку, заберіть Назара з садочка. Мені стало зле по обіді, довелося швидку викликати. Я у лікарні.

– Мамо, а де Ліля? – Запитав він.

– Не знаю. Вона ще вчора не прийшла додому з роботи. Я їй додзвонитися не можу.

Микита зателефонував сестрі, вона відповіла лише на третій дзвінок:

– Ви що – загубили мене? А я у Туреччині. Ми ще вчора полетіли. Повернуся за десять днів, – повідомила вона.

Микита подумав деякий час, потім глянув на Віку:

– Я дзвоню в опіку.

– Ти впевнений? – Запитала вона. – Наслідки будуть серйозні.

– Впевнений! Потрібно, щоб Ліля нарешті зрозуміла, що Назар не кошеня, якого можна перетримати, а її син! А наслідки нехай розгрібає сама, можливо, зрозуміє недолуга, що гра скінчилася.

Як сказали – так і вчинили.

Що було, як “матуся” повернулася щаслива та засмагла? А було все: сльози, образа, лайка, звинувачення всіх довкола, тяганина з опікою, перевірки…

Так – для Назара це стрес! Нарешті він вдома – зляканий, але щасливий. А чи зробила висновки “матуся” – час покаже…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Що скажете про Віку? Чи слушно вчинив брат? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.