Зварила холодець і вирушила до чоловіка у лікарню, а там мене чекав нотаріус

Майже 5 років тому я зустріла чоловіка своєї мрії. На той момент мені було майже 40, а йому 55. Я розлучена з 2 дорослими дітьми.

Він теж уже неодружений, доросла дочка живе в іншому місті. Ніщо не могло стати на заваді нашому щастю, і я переїхала жити до Михайла.

Мої доньки залишилися жити у нас вдома. Вони навчалися в одному університеті і чудово справлялися з господарством і без мене. А я переїхала до коханого.

Ми якось і не думали грати весілля. Вік не той, нам і так було добре разом. Я живу в квартирі чоловіка, фактичного чоловіка, думала я. Навіщо мені цей штамп у паспорті? Так само думав і Мишко.

З його дочкою у нас стосунки не склалися. Вона ніколи не приїжджала до батька. Хіба що в Інтернеті спілкувалися. Справа в тому, що вона так і не змогла пробачити татові, оскільки саме він був ініціатором розлучення з її мамою.

Проте зрідка вона згадувала про батька, а Мишко на більше і не розраховував. Він хотів би налагодити контакт зі своєю єдиною дочкою, але ніколи не тиснув на неї.

А мене його Аня ніколи всерйоз не сприймала. Хоча я взагалі ніякого відношення до минулого шлюбу у Михайла не маю.

За ці 5 років, що ми прожили з Мишком разом, одна з моїх дочок встигла вийти заміж і поїхати за кордон. Інша ж, як і раніше, живе в моїй квартирі. Але зараз разом зі своїм хлопцем. Настюша чекає на дитину.

Я ніколи не думала, що мені колись доведеться повернутися до мого старого будинку. Але зараз ситуація складається не найкращим чином. Проблема в тому, що Михайло серйозно захворів. Так сильно, що його поклали до лікарні.

Я щодня бігала до чоловіка, приносила його улюблені страви. Одного з таких днів приготувала холодець і примчала, щоб дізнатися, як він почувається. Прогнози лікарів були невтішні. Вони давали йому не більше місяця.

У палаті я зустріла дочку Мишка та нотаріуса. Мені не треба було нічого пояснювати, все й так було ясно. Дочка згадала про батька, щоб стати його законною спадкоємицею.

Але навіщо це все? Адже ми з чоловіком не разом офіційно.

Мені стало так боляче від усвідомлення, що його дочку цікавить лише квартира. Зі мною вона навіть не привіталася. А про те, щоб сказати мені спасибі за турботу про її батька, навіть не подумала. Просто забрала всі документи та демонстративно вийшла з палати.

А чоловік, мій коханий Михайло, зі сльозами на очах вибачався переді мною. Мовляв, не може він по-іншому вчинити, тому одразу переписав на неї квартиру, щоби зайвих проблем після його відходу не було.

Свята людина! Він все ще відчуває провину перед дочкою за те, що захотів піти з родини. Я його розумію.

Але я не знаю, що мені робити. Я не хочу думати про те, що буде, якщо чоловіка раптово не стане. Але, на жаль, я маю планувати своє майбутнє. І мені доведеться з’їхати із його квартири.

Але куди? Жити разом із дочкою, її хлопцем та їхньою дитиною, яка скоро народиться, я не зможу. Як же бути?