– Звичайно, божевілля таке говорити, але в мене таке почуття, що у твоєї мами навіть на їжу грошей не вистачає, – розгублено сказала дружина

– Привіт, Оксанко, як у вас справи?

– Здрастуйте, Маріє Андріївно, та все добре, – відповіла Ксюша, помішуючи суп. – Ось, скоро обідатимемо. Стас взагалі не слухається, суп їсти не хоче. Втомилася я, якщо чесно, з його капризами.

– А може, я прийду, посиджу з ним? А ти своїми справами займешся.

Оксана насупилась і несвідомо глянула на календар.

– Так сьогодні вівторок, ви ж на роботі маєте бути.

– Ой, то в мене відпустка! Змусили піти, давно не ходила.

– Ааа, ну в такому разі, я буду тільки рада!

– Тоді я скоро до тебе приїду.

На диво, стосунки в Оксани зі свекрухою були чудовими. Коли Стас тільки-но з’явився, вона дуже багато допомагала. Навіть брала дні на роботі власним коштом.

Марія Андріївна ніколи не лізла у життя дітей. Якось Женя, її син, жартома поскаржився на Ксюшу, так Марія Андріївна відразу зробила йому зауваження.

– Ти свою дружину маєш на руках носити! У сім’ї всі щасливі, коли жінка щаслива. Але вона не буде щасливою сама по собі. За дружиною треба доглядати, треба їй допомагати. І тим паче дорікати не можна.

– Мамо, та я ж жартую, – усміхнувся Женя.

– А без різниці. Щоб я таких жартів не чула. Ксюша у нас розумниця та красуня, це їй на тебе скаржитися треба.

Оксана тоді обійняла свою свекруху, а чоловікові потай язика показала.

Вона добре знала, що це не просто слова. Марія Андріївна з великою повагою до неї ставилася, а Оксана відповідала їй взаємністю.

Та що говорити, їй було простіше зі свекрухою, аніж із рідною мамою. Мама вічно Ксюшу чимось дорікала.

То не так вона сина виховує, то за собою погано стежить. А коли вже приходила в гості, починалася перевірка чистоти.

– Ксенія, ну чому підлога брудна? У тебе ж син по ній бігає!

– Мамо, та я ще не встигла пропилососити! Тільки ж десята ранку, – виправдовувалася Оксана.

– Як тільки встала, треба одразу прибратися. А ти сидиш, каву попиваєш.

Тому коли мама приходила в гості, Оксана знала, що нічого хорошого чекати не варто. Нехай вона й допомагала з онуком, але плата за це була надто високою. Після того, як мама йшла, вона почувала себе, наче вичавлений лимон.

А от із Марією Андріївною все було по-іншому. Ні разу вона її ні в чому не дорікнула, жодного разу не сказала, що десь не зовсім чисто. Навпаки, коли Оксана по обіді схоплювалася до раковини, щоб помити посуд, свекруха її зупиняла.

– Та кинь ти цей посуд, я пізніше помию. І так стояла біля плити, іди відпочинь. Або Женька увечері прийде, вимиє все. Мусить він якось тобі допомагати.

Тому Оксана завжди була рада свекрусі. Крім того, що вона була чудовою жінкою, вона ще й допомагала своїй невістці.

І зі Стасом погуляє, і поїсти приготує. І ніколи не відмовлялася посидіти з онуком, якщо Оксані та Жені кудись треба було. Свята жінка, одним словом.

За годину Марія Андріївна приїхала до невістки. Стас із радістю зустрів бабусю, обійняв її. А потім і невістка обійняла свою другу маму.

– Обідатимете? – Запитала вона.

– Не відмовлюся, дякую.

Ксюша налила жінці супу, потім увімкнула чайник. Поївши, свекруха пішла грати з онуком, а Ксенія змогла зайнятися своїми справами.

Взагалі, Оксана думала, що Марія Андріївна недовго в них пробуде, все ж таки, напевно, є й свої якісь справи. Та й відпустка, відпочивати треба, а не слухати крики онука.

Але жінка залишилася і на вечерю, і лише потім почала збиратися додому.

– Ой, Оксаночко, не вважай за нахабство, але чи немає в тебе зайвого рулону паперу? Бо в мене закінчився, а в крамницю йти зовсім не хочеться.

– Звісно!

Ксюша принесла навіть два, і свекруха їй подякувала.

– А може, ви візьмете трохи їжі з вечері? – Запитала Ксенія. Була в неї така особливість – готувати одразу багато. – Щоб вам у плити не стояти?

– Справді? Звісно, ​​візьму. Дякую.

Ксюша зібрала їжу для Марії Андріївни, і незабаром вони попрощалися.

Взагалі Ксенія думала, що свекруха найближчим часом і не прийде до неї. Сама вона була завжди їй рада, ну, і її допомозі, звичайно, але розуміла, що нахабніти не варто.

І коли Марія Андріївна наступного дня знову запропонувала зайти, Ксюша хоч і здивувалась, але зраділа.

І знову вона пробула в них аж до вечора. А йдучи, попросила склянку цукру із собою.

– Мені навіть незручно, але знову так ліньки в крамницю йти. Якщо у вас мало, то зайду. Просто зовсім не по дорозі.

– Та ні, що ви, беріть!

Ксюша відсипала цукру, бачачи, що свекруха, начебто, зніяковіла. Хоча, в такому проханні, начебто, нічого й немає.

Ксюша й сама згадувала, як в ті часи, коли ще не було послуги з доставлення продуктів, було ліньки тягнутися в крамницю через хлібину хліба, або пачку цукру.

А Марія Андріївна не надто вміє користуватися сучасними технологіями, та й для доставлення зазвичай треба багато чого замовити.

Але коли Марія Андріївна пішла, Ксюша замислилась. Було тут щось дивне.

Так, свекруха і раніше заскакувала, але, зазвичай, години дві-три посидить, і додому. А тут два дні поспіль йде після вечері, та ще й обидва рази щось просить.

Звичайно, що Ксюші було зовсім не шкода. Просто це було дивно, і вона турбувалася за чоловікову маму. Вона висловила свої побоювання Жені, але той лише відмахнувся.

– Та мамі, мабуть, нудно вдома у відпустці, ось вона з вами й стирчить.

– І тобі не здається все це дещо дивним?

– Ні, – знизав він плечима.

Може, чоловік мав рацію, але було в Оксани якесь передчуття, яке її не відпускало.

І наступного дня вона вирішила все ж таки переконатися, що все добре. Тому, зібравши Стаса, вона зателефонувала до Марії Андріївни.

– А ви вдома? Ми думали, до вас у гості на чайок заскочити! Бо Стас сказав, що до бабусі хоче.

Звісно, ​​про Стаса Ксюша вигадала. Треба ж було якийсь привід знайти.

– Вдома, заїжджайте, – погодилася свекруха.

Дорогою Ксенія купила тортик, а лише потім вирушила в гості до Марії Андріївни.

Та одразу поставила чайник, але до чаю нічого не дала. Мовляв, не встигла нічого придбати.

– Та нічого, ми все принесли, – посміхнулася Оксана. Але в душі оселилася тривога.

Марія Андріївна завжди була з тих, хто завжди має щось смачне до чаю. Сама казала, що не може без солодкого, мовляв, це її шкідлива звичка.

А тут нічого немає… Це було дуже дивно. Але Ксенія намагалася не подати знаку.

Але коли Марія Андріївна пішла до кімнати, щоб пограти з онуком, Оксана, намагаючись домовитися зі своєю совістю, зазирнула у шафи та холодильник свекрухи. І те, що вона побачила, її засмутило.

Холодильник був майже порожній, лише кілька продуктів. У тому числі й та їжа, яку дала тоді Ксюша, просто менше. Мабуть, Марія Андріївна планувала кілька днів її їсти.

У шафах також мало чого було. Трохи борошна, пів пачки макаронів та чай. Навіть улюбленої кави свекрухи вона не знайшла. Зате згадала, як та кілька кухлів у Ксюші випила.

Тут явно щось було не те. Бувають такі економні люди, які зайвий раз нічого не купують, але Марія Андріївна до них не належала.

У неї завжди ломився холодильник, і коли б Ксюша з Євгеном до неї не зайшли, вона завжди була готова їх чимось нагодувати. А тут таке…

Але Оксана вирішила не бентежити свекруху, спочатку захотіла поговорити з чоловіком. Увечері вона розповіла йому про те, що побачила, і її це дуже стурбувало.

– Звичайно, божевілля таке говорити, але в мене таке почуття, що у твоєї мами навіть на їжу грошей не вистачає.

– Вона нічого такого не казала, – задумливо промовив він. – Грошей не просила. Та й у неї зарплата хороша, пенсія. Ти ж сама знаєш, що їй завжди вистачало.

– А раптом щось трапилося? Раптом вона на шахраїв потрапила, а нам боїться сказати?

Було вирішено, що треба відверто поговорити. У вихідний Женя та Ксюша покликали Марію Андріївну у гості, і та з радістю погодилася.

Вона із задоволенням з’їла все, що поклала їй невістка, а Оксана тим часом переглядалася з Євгеном.

Почав все ж таки Женя, бо він був її сином.

– Мамо, нам треба поговорити.

– Що таке, синку? – Запитала вона.

– У тебе щось трапилося?

– З чого ти взяв? – запитала Марія Андріївна, але щоки її одразу почервоніли.

– Маріє Андріївно, – втрутилася Ксюша, – ви мене, будь ласка, вибачте, але я помітила, що у вас вдома ніякої їжі немає. Начебто у вас грошей сильно не вистачає.

Спочатку свекруха намагалася щось вигадати, але вони все ж таки змусили її сказати правду. І коли вони її почули, їм стало дуже сумно.

І навіть не через свекруху, а через те, що вони не помітили всього цього раніше. Марія Андріївна завжди була готова їм допомогти, але коли з нею трапилося лихо, ніхто й уваги не звернув.

Виявилось, що півтора місяця тому Марію Андріївну звільнили. Оскільки вона людина безконфліктна, то спокійно підписала заяву за власним бажанням, не отримавши жодних виплат.

Вона щиро намагалася знайти роботу. Але у її віці це було непросто. А пенсії сильно не вистачало. На одні комунальні послуги йшла майже половина. Але вона якось трималася, економила сильно.

А тут зі здоров’ям проблеми трапилися, мабуть, на нервовому ґрунті. Прописали їй дорогі ліки, і грошей зовсім не вистачало.

– Мамо, а чому ти мені нічого не сказала? – ошелешено запитав Женя.

– Ну, як же… – мало не плачучи, промовила Марія Андріївна, – я не хотіла, щоб ви нервували. Та й ніяково мені було у вас грошей просити, думала, знайду роботу, все добре стане.

Оксана обійняла свою свекруху, думаючи, як усе це сумно.

– Так, мамо, – ляснув себе по колінах Женя, – зараз ми з тобою їдемо в крамницю і купуємо все необхідне! За квартиру ми платитимемо, і я тобі перекажу грошей на картку.

– Ну що ви! Не треба! Мені тільки, якщо продуктів трохи купити.

Звісно, ​​Женя зробив усе, що треба. І продуктів купив, і грошей дав, і платежі за квартиру сплатив. А ввечері подякував Оксані, розуміючи, що якби не вона, він би й не дізнався, що є проблема.

А Марія Андріївна невдовзі знайшла роботу, щоправда, Євген з Оксаною наполягли, що за квартиру вони платитимуть.

І не забували іноді приїжджати із повними пакетами їжі. Адже не все ж мамі про них піклуватися, настав час і їм повертати такий важливий обов’язок. Ви зі мною згодні?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.