З’ясувала нещодавно, що моя ангелоподібна подруга, яка так любить розповідати про благодійність і важливість допомоги три роки вже всіх обманює. Вона збирала по знайомих і друзях речі, нібито для цих нужденних, а сама потім їх потай продавала. Гроші залишала собі, каже, що вона теж потребує

З’ясувала нещодавно, що моя ангелоподібна подруга, яка так любить розповідати про благодійність і важливість допомоги три роки вже всіх обманює. Вона збирала по знайомих і друзях речі, нібито для цих нужденних, а сама потім їх потай продавала. Гроші залишала собі, каже, що вона теж потребує.

Я не пам’ятаю, як у моєму колі спілкування з’явилася Ліля. Хтось із друзів, мабуть, познайомив, а потім вона прижилася і почала постійно з нами зустрічатися. В принципі, завжди думала, що воно непогана дівчина, тільки надто піднесена і правильна. А виявилось, що вона ще й продумана.

Улюбленою темою в її розмовах була тема благодійності та спільної несправедливості світу.

– Ось ми зараз обновки обговорюємо, і для нас це звичайна історія. А для когось покупка нових штанів чи куртки – ціла подія. Дохід у всіх різний, але ми повинні допомагати тим, хто живе гірше, ніж ми. Це допоможе людям жити краще. Без допомоги вони не впораються.

Ми з її наївності посміювалися, тому що у нас дві з п’яти подруг самі виросли в нещасливих сім’ях, тому чудово знають, як там ставляться до будь-якої допомоги та на що вона йде. Не сперечаюся, є люди, яким потрібно допомогти, але вважаю, що вісімдесят відсотків тих, хто просить, самі могли б якось змінити свою ситуацію. Але, звичайно, зручніше сидіти на п’ятій точці рівно і чекати, коли хтось вирішить усі проблеми за тебе.

Проте, коли Ліля почала від міркувань переходити до дій, а саме до збору одягу для тих, хто має потребу, ми вирішили приєднатися. У когось від дітей залишилися непогані речі, хтось сам шафу перебрав, і з’ясувалося, що дуже багато одягу ніяк не використовується.

Всі знайдені речі прали, ремонтували, за потреби, а потім віддавали Лілі, яка переконувала, що не має прямого контакту з якимось там благодійним центром, тому всі речі будуть передані за призначенням і точно дійдуть до адресатів.

Ми не вимагали якихось звітів. Віддали й віддали, не заради користі це робили. І у шафах вільніше, і людям допомогли. Ми тоді так думали, що людям. Але допомагали ми, виявляється, одній конкретній людині, а саме Лілі.

Нещодавно колега по роботі питала, чи не лишилося у нас якихось дитячих речей. У неї скоро дитина з’явиться, а з фінансами не так, щоби добре. Я похитала головою, тільки нещодавно остання подруга віддала Лілі речі, які вже не потрібні її дитині. Ось на тиждень би раніше сказала.

Колега не зневірилася і сказала, що подивиться в групах де речі продають чи віддають задарма.
– Дешевше, ніж купувати нові, – вирішила вона.

Пошук вона вирішила почати в обідню перерву, гортала сайти з комп’ютера, столи у нас поряд. І щось я залипла на її екран, поки в очі не впав до болю знайомий комбінезон для дитини. До болю він був знайомий, тому що моя мама такий самий привозила з поїздки в Америку як подарунок моїй тій самій подрузі. Ми з дівчатками тоді скинулися, щоб мама закупила подарунки, там був якийсь шалений розпродаж цього маловідомого, але дуже якісного бренду дитячого одягу.

Попросила колегу скинути мені оголошення. Мене дуже напружила одна деталь – на комбінезоні були нашиті зірочки, бо в тих місцях комбінезон пропалили іскри бенгальського вогню. Тобто це явно цей комбінезон. Я хотіла ткнути Лілі це оголошення, щоб вона подивилася, куди йдуть речі з її благодійного фонду. Щиро думала, що подругу просто дурять і наживаються користуючись її добротою.

Але вказаний номер телефону показав, що дурила вона, а не її. Окрім комбінезона в оголошенні були ще речі, але я не могла поручитися, що це речі наших подруг. Тому я скинула оголошення і їм. І частину речей було впізнано.

Ми створили групу з Лілею, скинули туди оголошення та попросили пояснити, що це за справи. Вона ж казала, що речі віддає у фонд, а там їх передають нужденним. А виявилося, що вона їх не віддає, а продає ще й через інтернет. І я б не сказала, що ціни там дуже низькі. Ті, хто потребує явно собі, їх не зможуть дозволити. Хоча у всіх різне розуміння цього терміна. Комусь хліб черствий, а комусь перли дрібні.

Ліля довго нічого не відповідала, потім все ж таки написала, що не бачить у своєму вчинку нічого страшного. Нам ці речі явно були не потрібні, а їй “зайва копійчина знадобиться”. Себе вона теж зарахувала до нужденних, тому ніякої розбіжності своїх слів і дій не бачить. І нас вона не обманювала – гроші підуть на добрі, у її розумінні, справи – вона ж мама-одиначка, їй дитину підіймати.

Та у нас половина дівчаток із компанії одні підіймають дітей. Та, що комбінезон віддавала, теж, між іншим. Серед нас ніхто із золотою ложкою в роті не народився, усі якось домагались всього самі. І у Лілі ще не найгірший варіант серед нас, їй батьки допомагають.

Ліля визнала розмову закінченою, з бесіди вийшла, нас усіх заблокувала. Після її вчинку залишився якийсь гидкий післясмак. Начебто нічого кримінального вона не зробила, ці речі не вкрала, ми самі віддали, але сам її підхід… Спілкуватися з нею я тепер не хочу, а до всяких благодійників тепер ставитимуся ще більш насторожено.