– І де ж тепер твої діти? Маячня якась… Я ж був у вас у селі… Батьки твої нічого не сказали. Теж приховали, виходить? – Розгубився від почутого чоловік
– Ти жартуєш? – здивувався Микита, – як таке може бути? Тобі ж лише
– Ти розумієш, що тобі доведеться заплатити за мою обручку? – Заплатити? – здивовано перепитав брат. – Та годі тобі! Це діти, вони просто грали. Не варто через це здіймати шум
Двадцятивосьмирічна Злата була другою дитиною в сім’ї, й жила в просторій квартирі в центрі
– Ти коли упала, головою вдарилася, чи що? – посміхнувся чоловік. – Ти бачила себе в дзеркало? Ось моя Наташка – інша справа. Красива, розумна, струнка, підтягнута… А ти? Та ну тебе
– Валя! Валентино! Що з тобою? – з кожною секундою голос Бориса ставав все
– Через годину приїде твоя сестра з чоловіком та з дітьми! Так що, збирайте свої манатки, та їдьте! – А я вам, так і бути, викличу таксі, – незворушно промовила свекруха
– Через годину приїде твоя сестра з чоловіком та з дітьми, так що збирайте
– Слухай мене сюди уважно, багатодітний тато! Збирай свої манатки, і вали звідси, щоб я тебе більше ніколи не бачила! Ти що, такий безстрашний, чи божевільний
– Я Іллі одразу сказала, що мені ця ідея не подобається, – говорила Антоніна
– Я тобі сказав, ти тепер звітуватимеш за всі витрати. Строго на всю суму, що надсилається мною. Звітуєш за цей місяць – отримуєш гроші на наступний! Я поки що жодного чека не побачив, тому й грошей не бачу сенсу висилати
– Лізо, цього місяця я тобі менше надішлю грошей. Сама розумієш – часи складні,
– Не подобається – на таксі їдьте! – відрізала мати. Думаєте, якщо костюм дорогий, то всі вам винні? Моя дитина має право співати в автобусі! Не вказуйте, що йому робити
– Пані, зробіть музику тихіше, будь ласка, – Марина втретє повернулася до хлопчика, що
– Ви щось плутаєте, жінко. Моєї мами не стало чотири роки тому
– Кати, хто ця жінка? – тихенько, щоб не почули попутники, спитав Ігор. –
Вона пам’ятала кожне його слово. Вони впивалися під шкіру, як уламки скла: “подав на розлучення”, “купив квартиру”, “забираю свої речі”. Кожне “я” і “моє” завдавало болю — ніби й не було цих двадцяти п’яти років, ніби не будували все разом, не ділили навпіл радість і горе
Того вечора Марина готувала його улюблену вечерю – печеню з грибами. За двадцять п’ять
– Ні, мамо. Ви так і не зрозуміли. Батьки – це не звання, та не право власності. Це відповідальність! За підтримку, за розуміння, за кохання. А ви… ви просто використали нас для реалізації власних амбіцій
Дзвінок матері застав Ганну під час наради. Побачивши знайомий номер на екрані, вона перепросила

You cannot copy content of this page