Катя раділа переїзду в новий будинок. Три роки будівництва. Постійні поїздки на будівництво, контроль, економія, але будинок стоїть, завершено внутрішнє оздоблення і майже всі меблі на місці.
Залишилося тільки привезти великий диван та стіл у вітальню. Катя готувала вечерю нашвидкуруч, треба було розбирати речі.
– Молодь, коли у вас новосілля? Настав час звати рідню, – з порога крикнула свекруха. – А чим це так смачно пахне?
– Ми ще не думали про новосілля. А пахне… Макарони з фаршем готую, швидко та смачно.
– Можна було б і котлетки зробити, було б ще краще.
– Зроблю, але не сьогодні. Часу замало, а Микита зараз уже приїде з роботи.
– Така кухня, а ти його годуватимеш столовською їжею?
– Він любить…
– Любить. З голоду ще не те з’їси!
– Мамо, Катю, я вдома і все чую. У Каті справ багато, а я люблю, як вона готує.
– Гаразд, спробую, як вона готує. Став і мені тарілку.
Їли майже мовчки.
– Щось мало в тебе, – знову почала свекруха. – Добавки чоловікові не передбачено? Я б також не відмовилася.
– Ну… Я розраховувала, але ви з’їли…
– Так готувати треба більше. У нас так не заведено, будь-коли можуть гості зайти. І не я одна.
— Що ж мені тепер варити великими каструлями?
– Як мінімум у запасі має бути ще три порції. Ні! П’ять!
– А якщо ніхто не зайде?
– Значить, залишиш собі на завтра. І взагалі! Живемо в сільській місцевості, територія дозволяє, треба курей і порося завести. От і відходи буде кому віддати. З коровою вам не впоратися, а своє молоко не завадило б. Родина велика.
Катя розгубилася і не знала, що відповісти свекрусі. Рідня чоловіка жила з ними в одному селищі. Під час будівництва Катя та Микита винаймали маленьку квартиру на околиці.
Свекруха туди приходила дуже рідко, син більшу частину часу перебував на роботі та будівництві, Катя брала додаткові зміни, якщо хтось йшов на лікарняний, вона завжди замінювала. Свекруха на початку сімейного життя сина почала говорити про затишок, про ремонт.
– Квартира чужа, нічого не робитимемо. Ми тут тимчасово, – сказала, як відрізала, тоді Катя. – За цей затишок без ремонту плата є символічною.
Приходила ще кілька разів, але вдома нікого не було. Тоді свекруха відступила.
І ось вона сидить за столом, вчить, радить, критикує. Будинок тепер у Катерини та Микити свій,- затишок, ремонт, все красиво, чисто, але не вистачає підсобного господарства, та їжі мало.
Свекрухи не було цілий тиждень. У суботу рано-вранці вона прийшла з трьома онуками, десяти, дванадцяти та трьох років. Саме на цей день було призначено новосілля.
– А ми до тебе. Проконтролювати, допомогти, а ти заодно з дітьми попрактикуєшся. Коли своїх плануєте?
– За дітьми самі дивіться раз прийшли з ними, я готуватиму.
Старші сиділи з телефонами, а молодший бігав по всьому будинку. Свекруха не встигала за ним, а в Катерини весь час щось смажилося, варилося. Вона різала салати, готувала посуд. Микита був на роботі, мав приїхати до обіду.
– Катерино, діти хочуть їсти! Щось є готове?
‐ Перекусити можна супом, він у холодильнику. Я збиралася розігрівати, незабаром Микита приїде.
– Суп учорашній? Їжте самі, нам свіже треба.
– Більше нічого поки що немає, все інше на вечір, гості прийдуть.
– А ми хто? Ми гості, й вже тут.
– Гості запрошені на п’яту, мені треба все встигнути. Ось вам суп, я вже підігріла, більше мене не відволікайте. І дивіться, щоб дрібний не підходив до духовки, вона гаряча.
– А ти сама дивися, тренуйся. Я вже втомилася від нього.
– То навіщо ви його сюди взяли? У дітей батьки є.
– У них і бабуся є. Нехай батьки відпочивають, підготуються до свята. До речі, через годину я піду, переодягнутися треба, причесатися, діти залишаться тут.
– Старші мені не заважають, а молодшого забирайте.
– Я навіщо його привела? Туди-сюди тягатиму?
– Ні, ви не розумієте? Я зайнята! Дивитись за ним часу немає!
– А треба!
– Уся відповідальність на вас. Вас ніхто не запрошував раніше, ви й так мене відриваєте. До приходу гостей три години, а я ще не все зробила. Малюка забирайте, я за нього не відповідаю!
– Катю, а що мама така незадоволена вискочила?
– Вони тут із ранку. Своїми порадами мене вже дістала, а зараз хотіла залишити молодшого онука. Я з ними й так нічого не встигла!
– Спершу чай, потім перекусити, обід їм не той, потім мама обурювалася, що я замкнула нашу спальню на ключ.
– Зараз я поставлю стіл та допоможу тобі. А що з кімнатою не так?
– Малюк притяг на кухню мою сукню, поки мама лежала на нашому ліжку і розмовляла телефоном. Твою сорочку я знайшла в іншій кімнаті, але вона вже брудна, дрібний забруднив її в шоколад.
– Я приготувала іншу, сукню повісила, а кімнату зачинила. І знай, тепер вона завжди буде зачинена, коли тут твоя мама. Поки я там була, мама зуміла зіпсувати мені три салати, скуштувала разом із дітьми.
– Добре. Це наш дім, наші правила.
– Вона не хоче зважати на наші правила!
Гості прийшли у призначений час, тільки мама запізнилася. Виявляється їй завадив молодший онук, з яким Катерина не залишилася, заснув у самий не слушний момент.
Усі веселилися, хвалили Катерину за смачну їжу, господарів за затишний будинок.
– Добре у вас, але чогось не вистачає, – нарешті слово взяла мама.
– Так, так. Бракує. Коли дітей плануєте? – підхопили гості.
– Я не про це? Хоча діти також потрібні. Я про господарство, курей, поросят, може й кроликів. Сім’я велика, будинок у вас великий.
– Мамо, а кому потрібні кури та поросята? Нам не потрібні. Нас поки що двоє, нам вистачає і з магазину.
– У вас є я з батьком, дві сестри. І самі голодувати не будете.
– Вам потрібно, ви й заводите, й розводьте.
– Даремно не слухаєте мене. М’яса багато не буває. Вам не треба, знадобиться нам.
– Мамо, ні! М’яса не буде, і городу не буде. Щось мої сестри господарство не придбали, картоплі в них немає, із зелені тільки трава. Та й ви за все життя нічого не тримали.
– Зараз час інший.
– Ось і займіться, землі у вас теж достатньо. Питання закрите!
Наступні вихідні знову почалися з приходу свекрухи. Знову з онуками.
– Готуй обід, сьогодні не свято, сьогодні вихідний, встигнеш.
– А ми їдемо, треба в місті дещо купити. Нас до вечора не буде.
– Тоді дітей візьміть, покатаються, розважаться.
– Ні, ми їдемо у справах, для розваг у них батьки є!
– А вони теж поїхали в місто. Зайдуть до вас за дітьми, заразом і повечеряють. Ви ж без дітей, вільні.
– Ми їдемо до вечора!
Мати Микити знову залишилася незадоволеною. Вона розраховувала на обід та вечерю для всіх у сина, а не вийшло.
Минув ще тиждень. Не кожних же вихідних в обласний центр їздити, він звичайно близько, але…
Катя та Микита ще спали, коли прийшла свекруха.
– Я прийшла перевірити, чи ви сьогодні вдома?
– Вдома, – відповів Микита. – Тиждень був важкий, відпочинемо.
– Чудово. З вас обід. Діти просили курячу локшину і ті смачні салати, які ми тоді куштували.
– У холодильнику каструля борщу. На салат немає продуктів, – відповіла Катя.
– А ти постарайся! Борщ ніхто з дітей не їсть.
– Значить, ми самі з’їмо завтра.
За годину свекруха була з дітьми в них. Катя займалася прибиранням, пранням.
– А чого це ти не готуєш? Час обіду.
– У нас все є. Я не розраховувала сьогодні стояти біля плити. Прошу до столу, зараз усе розігріємо.
Діти від борщу відмовилися, пюре з рибою їм теж не сподобалося, а салат із капусти так би і залишився на столі, якби не Микита.
– Рибу вони не їдять, капусту у будь-якому вигляді ненавидять. Про борщ я попередила. Що ще? Жодних каш, буряків, моркви…
– А ви нічого й не кажіть. Батьки знають? Ось і чудово. Мені це не треба знати!
– А як ти готуватимеш для них?
– А я й не буду. Хочуть їсти – є борщ. Ні – іншого не буде. Я на вас не розраховувала. Чим багаті, тим і раді. У нас завжди у суботу борщ. Микита любить. Сьогодні не з’їли, значить, і завтра борщ. Інших продуктів у будинку немає.
Дітей було шкода. Каті довелося пекти млинці, але й тут не догодила. Сметана є, варення є, а згущеного молока немає.
‐ А можна було б і з ікрою! Діти люблять.
– Ви жартуєте? Я теж люблю, але ми так не шикуємо.
– Треба завжди мати про всяк випадок.
– А у вас є на цей випадок у холодильнику ікра? До вашої оселі три кроки, діти почекають.
– А ми в тебе в гостях, а не в мене.
– Діти, хочете млинці з ікрою? Все ходімо до бабусі, можна з моїми млинцями. Микито, ми до мами на ікру, ти з нами?
– Стій, що ти твориш? Я вас не запрошувала.
– А ми без запрошення, як ви. Діти збирайтеся, беріть тарілку з млинцями, бабусю під ручку та бігом до неї. Ми вас наздоженемо.
– Стій, у мене немає ікри.
– Ну, як же? Треба завжди мати про всяк випадок. Згущене молоко підійде. Згущене молоко є? А завтра вам бабуся зварить курячу локшину, і все, що захочете. І ікру купить, і пиріг буде.
Діти вже стояли та чекали на бабусю. Микита слухав, сміявся і їв млинці зі сметаною.
– Микито, зупини свою дружину. Вона мене виганяє.
‐ Виганяє? Ні, ми просто збираємося до тебе, я, звичайно, вже поїв, але компанію підтримаю. Все діти, ми всі виходимо, бігом, бігом до бабусі, там у неї дід голодний.
Свекруха з того часу приходила рідко, нічого не вимагала, не просила, не вчила. Діти іноді забігали, Катя їх сама запрошувала.
Їхні матері та бабуся не пекли пироги, а у Каті вони виходили чудові. Вона любила почастувати на запрошення, але не терпіла цього робити з примусу? Не дарма ж кажуть, що не проханий гість…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
