– Кохана, у нас буде ювілей!
Юля мовчала. Який ще ювілей? Вадиму тридцять один, їй – двадцять дев’ять, та ще й до днів народження далеко. Дата весілля не ювілейна, сім років, а тим більше не дата знайомства.
Що ще? Іллі шість. Будинок отримав Вадим у спадок рік тому, ремонт все ще триває. Будинок зовсім не підходить. Юля замислилась. В нас! Що це означає?
– Юлю! Ти чуєш мене?
– Чую, але не розумію. Який ювілей?
– У батьків п’ятдесят років спільного життя.
– П’ятдесят? – Юля щось рахувала мовчки. – Вони одружилися у шістнадцять років?
– Так. Сестрі сорок дев’ять. Вона і є причиною їхнього раннього весілля. Різниця між нами велика. Вона рання, я пізній.
– Не такий уже ти й пізній.
– Не будемо це обговорювати. Мама хоче покликати всіх гостей, хто тоді був на їхньому весіллі. А весілля було у цьому будинку, відповідно, свято буде тут. Це був будинок її батьків.
– І скільки це людей?
– Тоді була половина села, та багатьох уже нема. Але кількість не змінилася. Люди ідуть із життя та народжуються. Рідні стало більше.
– Більше? То скільки? Гостей двадцять буде?
– Це лише рідні, але мама хоче з розмахом. П’ятдесят людей. Пів століття разом, стільки ж і гостей. Нам треба все організувати.
– Я беру на себе найголовніше – запрошення, а тобі організувати стіл. Все, як раніше. Мама так просила.
– Мені? А я з якого боку до молодят? Хто весілля замовляє, той і стіл оплачує.
– Ми ж господарі!
– Ми господарі, але чуже весілля на п’ятдесят чоловік будемо влаштовувати, та ще й у нашому будинку. Вважай, що вони в ресторан приїдуть.
– Хто платитиме? Передплата на продукти сто відсотків, послуги кухаря, та інших працівників кухні, електрика, газ.
– Не багато ти хочеш? На продукти скинемось, але на багато не розраховуй, у нас же все своє. І допомагати ніхто не зможе. Там у них свої справи, – красу наводитимуть.
– П’ятдесят людей з’їдять усю нашу молоду картоплю, а про решту я взагалі мовчу. Ти уявляєш собі обсяг? А що буде з городом та садом? Там купа дітей.
– Твоя рідня наводитиме красу, а я служниця, офіціантка і все інше в одній особі?! Якщо ніхто не приїде допомагати й не буде продуктів, то мене тут теж не буде.
– Ти ж кухар. Ти впораєшся.
– Ми рік займалися благоустроєм, а зараз усе коту під хвіст? Ти уявляєш на що все перетвориться? Твоя мати це вирішила?!
– Але ж це її будинок, вона має право.
– Це твій будинок, тобі його дід залишив! А вона тут лише дитинство провела.
– Не думав, що ти така. Ювілей у них, а ти…
– А що я? Якщо твоя мати хоче зібрати всіх, то нехай це робить на своїй території або в кафе. У тебе є п’ятдесят стільців? Ні! А столів скільки треба? Ви розмахнулися, а про все інше не подумали.
– Будинок мій, а значить свято буде!
– Добре. Гроші із рідні збирай на продукти. Скільки наберете, на стільки свято й буде. І про наслідки подумай.
***
– І це все? Десять тисяч?
– Тут ще нашої частки немає.
– Не нашої, а твоєї. Я тут, як кухар. Твоя сестра має намір допомагати? Ні! Я так і знала. Значить картоплю і всі овочі чистиш ти, та ще й на підсобних роботах.
– Завтра їдемо в магазин, не забудь гроші. Забула запитати, а весілля було безал когольне? Тут бюджет на це не розрахований.
– А я не знаю. Щось таке чув, треба спитати. Тоді це було модно, та й було їм по шістнадцять.
– Запитай, тільки швидше.
***
Гості збиралися до третьої години у суботу. Хто автобусом, хто машиною, хто пішки.
Стіл був накритий на вулиці. Юля постаралася. Вишуканих страв не було, усе, як п’ятдесят років тому. Вона намагалася, вийшло непогано. Знайшла старі фотографії того весілля.
Вінегрет, олів’є, холодець, овочі, соління, риба, котлети, фрукти та цукерки. Бутерброди зі шпротами замість баночок з ними по всьому столу. Глечики з узваром і ніякого міцного. Навіть соків у коробках немає, не було його тоді на столі.
Чоловіки здивувалися, не чекали. А хто п’ятдесят років тому був на тому весіллі, згадали і посміхнулися. Тоді молоді хмільного не дали. А зараз що? Не порядок! Обурені були всі. Їх запросили, а хильнути нічого.
– Юлю. Що ти влаштувала! – обурилася свекруха.
– Весілля. Як у вас було п’ятдесят років тому, так я й зробила. Ви ж цього хотіли?
– Хотіла, але що то за стіл? Без напоїв, без ікри, а салати найпростіші. Бутерброди…
– Все, як раніше і за бюджетом. Ось усі чеки. Все витрачено до гривні, але це ми ще своїх продуктів не рахували. Грибочки мариновані, якщо купувати, то буде дорого, а в нас свої.
– А картоплі Вадим викопав понад половину. Значить з вами ділитися не буде чим взимку. Гості з’їли. І решти немає. Яблук цього року замало, всі на столі.
– Ягоди на узвар пішли. Не подобається? Треба було замовити ресторан! А про напої, то не було тоді у вас їх. Я точно знаю. Все за бюджетом. Вадим також свої вніс.
Гості знайшли, що хильнути, в магазин довелося сходити, закусок повний стіл, – просто та смачно. А потім весело стало.
***
– А ти молодець, Юля, – за тиждень похвалила свекруха. – Це я стара дурепа вирішила свято влаштувати, пробач. Все так і було. На столі пляшок не було, всі бігали і тихенько “причащалися” за старою лазнею.
– Хто був тоді, той зараз оцінив, а іншим просто сподобалося. Усі думали так і треба. Сценарій такий! І твій вінегрет на ура пішов. Згадали молодість. Дякую. Більше не так широко свята відзначатиму.
Вадим прибирав усе на подвір’ї, Юля попалася з посудом. Гості гуляли, але шкоди багато не завдали. Зламаний мангал, пом’яте відро, обірвані квіти та посуд порожній всюди. У хату нікого не пускали, там порядок, слава богу…
А ви пам’ятаєте своє весілля? У нас з чоловіком у серпні ювілей – сорок років сімейного життя! Весілля було сільське, гучне…, наче нещодавно, а вже така дата… Як швидко летить час… Всім бажаю сімейного щастя, та мирного неба! 💝
