Живемо в орендованому будинку. Мені подобається тут. Незважаючи на те, що не євро ремонт, але чистенько, по-домашньому, скромно і зі смаком. Маємо 3 кімнати, всі умови, непоганий двір і кусінь городу. Незважаючи на те, що живемо в селі все досить цивілізовано.
Поки збираємо на свій будинок, але виходить не дуже. Діти ще малі, постійно щось треба, крім того і до цього будинку треба руку прикласти. Безліч дрібничок часто виливаються у великі суми. То шторку купила для ванни, то заплатили за прочистку каналізації, потім штори купила на кухню, для діток пісочницю організували, собі бесідку. Ні, я розумію що все це вкладення, але ми тут ще не один рік будемо жити, бо на своє житло так швидко не назбираєш.
Все було б добре, якби не одне але. Моя мати вважає що вкладати хоч і мінімальні кошти в знімний будинок недоречно. Частково я з нею згода, але ж ми живемо в ньому, і мені хочеться щоб діти росли в комфорті. Вона постійно кричить і доводить, що даремно ми винаймаємо житло. Що могли б зекономити. Але справа в тому, що цей будинок коштує по аренді дуже мало, тому той мізер що ми платимо точно ніяк не вплине на загальний стан справ.
Тим не менш, мама, яка проживає з батьком в великому двоповерховому будинку постійно каже, що нам треба переїхати до них. А я категорично не хочу. 2 поверх зайняли брат зі своєю жінкою. Вони ще молоді і розділяти з нами радощі і труднощі виховання племінників не стануть.
Знаючи характер моєї матері, я розумію, що повернуся не в батьків будинок а на каторгу. Їй постійно все не так, все не на її манер. Вона не працює, тому цілий день буде вдома.
Та і не хочеться мені з дітьми і чоловіком в одній маленькій кімнаті тулитися, якщо тут у кожного своя. Але батьки вирішили йти вабанк і атакувати по повній. Тепер вони тиснуть на те, що гроші які ми тратимо на оренду могли б піти дітям на їжу. Розповідають всім, що ми безвідповідальні. От як з такими можна жити?