Мені 31 рік, синові 9 років, я розлучена вже 6 років. Були стосунки, але все не те. Мені трапляються чоловіки, які переважно серйозних стосунків не хочуть, або з такою позицією, що все може бути. Але був один, який і весілля пропонував, але виявився тираном, що ледве вийшла з цих відносин.
Зараз зустрічаюся з чоловіком, йому 42 роки, також є син (йому 11 років і живе 3 дні з ним, 3 дні з мамою). Зустрічаємось уже рік. Він одразу попередив, що жити разом і одружуватися не збирається, але не проти зустрічатися та проводити час разом. Або допомога, якщо буде потрібна, не відмовить. Я погодилась.
Надія була на нормальні, близькі (душевні) відносини, де підтримають у потрібний момент, допоможуть. Але стався такий випадок нещодавно. Мені треба було терміново зробити тест, але як назло всі пункти перевірок, до яких я могла дістатися автобусом (машини у мене немає), приймають тільки на автомобілі, тобто навіть якщо я прийду і стану в чергу за машиною мене не приймуть.
Більше скажу, я просто розгубилася у всіх цих перевірках, яка саме потрібна, вперше з цим зіткнулася. І ось я розповідаю це своєму чоловікові, він навіть бровою не повів (машина є), не запропонував хоч якоїсь допомоги. Зрештою, я сама у всьому розібралася, але дуже перенервувала.
Потім я йому сказала, що мені було б приємно, якби він хоч якось допоміг. Але він удав, що взагалі не розуміє, чого я так переживаю, навіщо все це, сказавши: «Ти не так розмовляєш з людьми, треба жорсткіше, чому прямо не сказала, що хочеш, щоб я завіз тебе?».
За кілька тижнів провела з ним конкретну розмову, де пояснила, що погодилася на стосунки з ним, але це не означає, що мені потрібна турбота, підтримка. Пояснила, як я собі це уявляю, що коли я розгублена чи нервуюся, мене не треба звітувати, мені треба допомогти і все.
Розмова була довгою (6 годин) і начебто з усім погодилася. Минає місяць. І ось буквально вчора прошу його про допомогу (я зробила третє щеплення, мені було погано), ходити могла звичайно, але була ослаблена, а у дитини о 20:00 плавання. Я вирішила, що поїду туди на таксі.
А потім хотіла, щоб він нас забрав і просто відвіз додому, пояснюючи, що на автобусі мені буде складно.Я майже ніколи не прошу його, мене кудись підвезти, пару разів просила посилку забрати важку, возить мене тільки коли зустрічаємося разом.
Він відмовив! Сказав, що він привчає дитину назад до режиму, сон о 9-й вечора, а я просила якраз у цей час мене забрати. Я пояснила, що мені погано просто, на що він сказав: “навіщо ти їдеш взагалі, а що тоді наступного тижня знову тебе забирати?”.
Я сказала, що це одноразова акція, що я не хворію щовівторка і потім я все-таки виразила йому, мовляв, невже так складно один раз порушити сон (і то я чудово знаю, що у нього дитина не завжди вчасно лягає спати).
Зрештою я поїхала, повернулася на автобусах додому, і він навіть не поцікавився, як я доїхала, сьогодні не дзвонить і не питає нічого. Знає, що я ображена.
От не знаю, що робити. Невже все настільки погано, що можна ось так разом проводити час, весело, добре, і з дітьми гарний контакт у нас, а коли мені погано, потрібна допомога, у нього відмовки. По суті, я можу попросити у друзів чоловіків допомоги, але якось незручно, у мене є хлопець.
У цих відносинах я пробувала варіант говорити все прямо, чого я хочу, як хочу, якщо чоловіки натяків не розуміють, але виявляється, не працює, якщо людина хоче, вона й питати не буде і натяк з першого разу зрозуміє.
Але я таки не знаю, як далі вчинити. Удати, що нічого не було чи знову провести розмову? А може провести не з ним вихідні, пославшись на нібито поганий настрій, наприклад?
Підкажіть, хто з досвідом дівчини, цікавий погляд чоловіків. Прошу не сварити сильно, за вдачею я не злопам’ятна, я просто хочу любити і бути коханою.
