Від ненависті до любові теж один крок…
Всі ж чули приказку “Від любові до ненависті один крок”? Це дійсно так. Прикольно ще й те, що приказка діє і в зворотному напрямку: від ненависті до любові теж один крок.
Я і мій майбутній чоловік жили в одному багатоквартирному будинку. Звісно, ми перетиналися на майданчику. І ми були непримиренними ворогами. Я керувала дівчатками, тоді як мій майбутній чоловік був заводієм у пацанів. І з завидною постійністю у нас виникали справжні дворові війни. Ми росли, а війни не йшли. Зазвичай їх розпал припадав на літо і зимові канікули.
Особливо небезпечно було ходити взимку. Пацани милили нас, а ми ловили і милили їх. У восьмому класі під час зимових канікул я гуляла з подружками. На нас налетіла ватага хлопців і почала милити.
Так вийшло, що мені зламали ніс, хлинула кров. Побігла додому. Потім був похід в травмпункт. Повернулася з батьками додому, а біля дверей сидів мій “герой”, який відправив мене в нокаут. У пакеті у нього лежали апельсини, еклери і коробка рафаелок. Видно, що чекав він нас довго. Відразу, як тільки побачив, він підскочив, почервонів і став вибачатися переді мною, потім перед моїми батьками. Батьки запросили його на чай. Я була в гніві. Не хотіла йому нічого пробачати, адже так боляче мені не робив ще ніхто. Хлопець не піднімав голови. Я бачила, що він боїться наслідків, а ще йому дуже соромно.
Спочатку ми всі пили чай на кухні. Першим з кухні пішов батько. Йому потрібно було виходити працювати в третю зміну. Через хвилин 10 мамі подзвонила її подруга. Вона взяла з нас слово, що більше ніхто ввечері не постраждає. Пішла. Ми сиділи на кухні одні. Йому було все ще соромно на мене дивитися, хоча я більше не хотіла помсти. Все ж еклери зробили свою підлу справу.
Ми сиділи кілька хвилин в повній тиші, і він сказав: “Ти повинна вдарити мене у відповідь, бо я це заслужив”. Схопив мене за руку і потягнув у коридор. Встав біля стіни і закрив очі. Я спочатку дійсно хотіла його вдарити, але для чогось його поцілувала в губи. Це був перший поцілунок.
На наступний день він знову прийшов на чай. Потім став проводжати до школи і додому зі школи. Ми стали зустрічатися. Разом почали ходити в старшу школу. Потім вступили до університету. Після чекала його з армії. Вийшла за нього заміж.
До чого я це згадала? Просто сьогодні шестирічна дочка запитала мене про те, як я познайомилася з татом. Ось так і познайомилася.
