Коли 8 років тому я звільнилася з банку і пішла допомагати чоловіку у його бізнес, я й уявити не могла до чого це призведе. Ігор тоді мене просив взяти на себе частину організаційної роботи, приймати оптових покупців у офісі і ще багато чого. Взяти людину на таку роботу було б складно, бо тут було дуже велике питання довіри.
У мене були сумніви, але відмовлятися було би дуже не логічно. Це наш бізнес, а отже і наше майбутнє. Зараз це займає десь шість днів на тиждень мого часу. Як власне і у чоловіка.
Я втратила власну зрозумілу заробітню плату. Зараз же всі кошти у бізнесі, а якщо мені на щось потрібно, я маю узгодити це із чоловіком. Я боялася, чи не проявляється так скнара у характері чоловіка. Та, коли мого батька поклали у лікарню, все стало на свої місця.
Татові потрібна була операція і тривала реабілітація, час важив дуже дорого. Рахунок був у десятки тисяч долларів. Чоловік зняв і привіз все, що можна було дістати швидко. А за декілька днів продав деяку техніку і закрив питання повністю.
Він ніколи не чекав, щоб щось з тих грошей йому повернули. Тож я точно знаю, що у мого чоловіка правильні цінності і я можу довіряти його рішенням, щодо фінансів.
Але дещо мене все ж турбує і ми ніяк не можемо дійти згоди у цьому. Чоловік усі ці 8 років не хоче мене оформити офіційно. Тож за документами мені стаж не йде. Яка б не була у нас пенсійна система, та все ж я не хочу на схилі років отримувати таку ж пенсію, як і люди, що не працюють зовсім.
У чоловіка ситуація діаметрально інша. Він платить податки, як ФОП, а вже оберти по бізнесу ми з ним робимо просто величезні. Тож його стаж та майбутня пенсія зростають з кожним днем.
Я вважаю це нерозумним. Та і с кожним роком час мого “безробіття” зростає, а так не має бути. Чоловік же сміється і каже, що ми і у старості собі зароблятимемо без проблем. А я от думаю, якби ФОП був оформленим на мене, а він би працював там ніким, він би так само сміявся?
