Чоловік не розуміє, чому я подала на розлучення. Кричить щось про жіночі гормони, вигадки й неадекватність. Його послухати, так він ягня Боже, біле і пухнасте. А я чогось собі навигадувала.
При цьому він не заперечує, що зрадив мене. Щоправда, сам факт інтиму з іншою жінкою він зрадою не вважає: адже це було для здоров’я, а не через якісь почуття. Тільки мені чомусь від цього жодного разу не легше.
Я зараз на шостому місяці. Почався пізній токсикоз, набряки. Двічі вже лежала в лікарні на збереженні, хоча раніше виношування проходило майже ідеально.
Настільки ідеально, що навіть інтимне життя нікуди не поділося. Були внесені деякі зміни з огляду на моє становище, але все одно ми з чоловіком спали.
Після того, як почалися проблеми і я стала часто відвідувати лікарні, стосунки з чоловіком загострилися. Варто мені потрапити додому, як чоловік відразу ж натякав на спальню.
Але я не була налаштована. По-перше, самопочуття залишало бажати кращого. По-друге, я дуже переживала за дитину. Лікарі хоч і не наводили остраху, але серйозно радили поберегтися.
Який тут інтим! Та й нудило мене постійно, просто іноді я могла це перетерпіти, а іноді від унітаза було не відірватися: так було погано. Чоловік спочатку зітхав, потім почав обурюватися, а наприкінці й істерити, що він чоловік, у нього є потреби, а я поводжуся, як колода. Все зводилося до “ти дай, тобі шкода, чи що?”
А потім моя сестра, червоніючи, розповіла, що бачила мого чоловіка з якоюсь сторонньою бабою, і спілкування у них було явно не робоче і навіть не дружнє.
Вона знала, що особисте життя в нас раніше було навіть після зачаття, і дуже боялася, що чоловік може мене чимось заразити, а це позначиться на дитині.
– Так я б, мабуть, промовчала б, щоб не залишитися крайньою, – ховала сестра очі. Неприємні звістки вона мені принесла, звичайно, але я волію знати про проблему, а не ігнорувати її.
З чоловіком я вирішила переговорити одразу ж, як він повернувся додому. Сестру здавати не стала та і яка різниця, звідки в мене інформація? Факт є фактом.
Чоловік довго морозитися не став, визнав, що так, переспав із жінкою, та й що в цьому такого? Ось що на таке відповісти? Начебто доросла людина повинна сама розуміти.
– А чому я маю терпіти? Це ж у тебе були якісь проблеми! – Пішов у наступ чоловік.
І наче його ці проблеми не стосуються! Хоча я виношую нашу дитину. Це не просто “ой, у мене настрою немає і голова болить”: я маю причини, чому я не хочу близькості.
Тепер я щаслива, що її не було. Бо якщо вже чоловік пішов бабами, то невідомо, який “букет” він міг принести з цього променаду.
Я подала на розлучення, тому що таке нехлюйство до себе я просто не готова терпіти. Чоловік взагалі не бачить у своїй поведінці жодних проблем.
За його словами, це я якісь дурниці собі вигадала, а справжні мужики споконвіку ходили від вагітних дружин на сторону. Це майже освітлена століттями традиція.
Мені його слухати бридко. Тому краще я сама буду підіймати дитину, ніж постійно думати, кого мій милий зараз обробляє. Мені так спокійніше буде.
Чоловік загрожує, що не допомагатиме тоді з дитиною, якщо ми розлучимося. Так, це ж тільки в шлюбі його дитина, а як розлучення, так і дитина автоматично не його.
Я розлучуся, подам на аліменти, а особисте спілкування зведу до мінімуму. Мені й так вистачає проблем, а тепер ще й нові вирішувати треба: таки я розраховувала, що декрет пройде інакше, а зараз екстрено доводиться перебудовуватися.
Але я впораюся. Це краще, ніж вдавати, що нічого страшного не трапилося.
