А ми з чоловіком самі винні, що з мамою у нас відносини зіпсувалися, бо нам треба було розумніше розпорядитися її подарунком

– Що купили? – часто цікавилася мама долею свого весільного подарунка у розмірі п’ятдесяти тисяч гривень.

– Поки що нічого. Лежать. Може, машину купимо!
– Ви б на квартиру збирали!

Нас влаштовувала оренда. Молоді, ні до чого не прив’язані, дітей у планах і близько не було, чоловік у пошуках найідеальнішого місця, часто змінював роботу.

Машину нам хотілося, ідея про більшу мобільність здавалася нам куди привабливішою, ніж вкладення прорви сил, та грошей у придбання бетонної коробки.

Це зараз ми розсудливі іпотечники з дитиною, а тоді ми хотіли просто жити на своє задоволення!

Весілля було скромним. Пара подруг, пара друзів, батьки з обох боків, бабуся чоловіка. Грошей витратили небагато, на щедрі подарунки не розраховували.

Мама, звісно, ​​вразила! Я ще здивувалася, як вона із зарплатою п’ятнадцять тисяч гривень, дозволила собі такий подарунок?

Ми на все весілля повністю менше витратили. Мама відмовчувалася, або жартувала. Я подумала, що вона примудрилася накопичити.

Місяця чотири ми думали, що ж можна придбати. Замість покупок рвонули у відпустку. Тридцять із невеликим віддали за путівки.

Певну суму витратили на екскурсії. Залишилось на руках десять тисяч, які ми вирішили не чіпати, хай лежать.

Після повернення додому поїхали до рідних, щоб передати сувеніри, та поділитися враженнями. Все було нормально, поки ми не потрапили до мами.

– Ви все витратили? На відпочинок? Ви збожеволіли? — мама мало не ревіла.

– Не збожеволіли, — розлютився чоловік. Ми не зобов’язані виправдовуватися, все чи не все витратили, й на що саме гроші було витрачено. У цьому й сенс подарунка: було ваше, стало наше.

– Та мені за ваш відпочинок ще три роки платити! – вигукнула мама.

Нічого мама не збирала! Взяла кредит, щоб її подарунок був найбільшим! Розраховувала, що ми купимо щось корисне, або відкладемо ці гроші на покупку квартири.

За корисну покупку, чи майбутню квартиру, вона спокійно платила б свій кредит. Оскільки ми профукали гроші на відпочинок, її жаба здолала!

З одного боку, маму ніхто не просив про велику суму. Інші подарували хто тисячу, хто дві, хто п’ять. Хто скільки зміг!

І наша подяка за подаровану тисячу ні чим не відрізнялася від подяки мамі за п’ятдесят тисяч. Захотілося виділитися мамі, так цілком справедливо, що за це треба розплачуватися!

Не бачу сенсу в красивих жестах за гроші, взяті в борг! З іншого боку, якби ми відразу знали, що гроші кредитні, то поставилися б до них серйозніше.

Якби знали до весілля про плани мами взяти кредит, то відмовили б її. Або в день весілля вона сказала б, що це кредит, то не прийняли б гроші!

Після маминої сповіді ми з чоловіком опинилися в такій ситуації: начебто ми ні в чому не винні, нам подарували, ми розпорядилися, але коли людина розплачується за чужий відпочинок, то це не дуже справедливо.

Але ж ми не знали, що хтось буде розплачуватися, то який з нас попит? Якщо по-людськи, то мамі треба допомогти з кредитом!

Але ж вона за власною дурістю в кредит вляпалася! І що робити? І допомагати ми ніби не були зобов’язані, і не допомогти — можливо свинство!

А якщо допомагати з виплатою кредиту, то який це подарунок?

З чоловіком удома ми сперечалися. Він наполягав, що маму ніхто ні про що не просив. Вона — жінка доросла, мала розуміти наслідки своїх вчинків!

Ми могли ці п’ятдесят тисяч на благодійність віддати, чи взагалі втратити. А мені було шкода маму, хоча розумом розуміла, що взятий кредит лише її провина.

Зійшлися на тому, що залишок маминого подарунка, десять тисяч, їй повернемо, на цьому все!

Решти подарованих на весілля грошей у нас не було, ми з чоловіком відразу після весілля обоє пішли в автошколу, тож подаровані кошти додали до своїх.

Мама десять тисяч прийняла. Щоправда, сказала, що розраховувала на інший результат — ми мали взяти на себе щомісячні платежі, коли так бездарно профукали гроші!

Підсумком цієї ситуації – всі лишилися незадоволені: і я, і чоловік, і мама!

Мама довго дорікала мені відпусткою та кредитом. Зараз у її поданні ця історія виглядає зовсім безглуздо!

Всім розповідає, що вона брала для нас кредит на відпустку, а ми не платили, тож їй довелося розплачуватися з банком самостійно!

А ми з чоловіком самі винні, що з мамою у нас відносини зіпсувалися, бо нам треба було розумніше розпорядитися її подарунком!

Чи треба говорити, що ми більше від мами подарунки не приймали! Розрадьте нас, будь ласка!