Цього вечора Настя поверталася додому з роботи пізніше, ніж зазвичай. Було тепло, і на лаві, що стояла біля під’їзду, звично розташувався чоловік. Олег мило розмовляв із незнайомою Насті молодою жінкою, біля ніг якої стояла велика сумка.
– О, Насте! – Усміхався Олег, побачивши дружину. – Ну, знайомся. Це Інна. Моя троюрідна сестричка. Приїхала ось життя налагоджувати. Нехай поживе в нас, доки в місті не влаштується. Ти не проти, га?
Жінки кивнули одна одній. Настя відразу відчула в Інні якийсь каверз, але все ж сказала:
– Добре, я не проти.
За столом, який накрила Настя, Олег поводився грайливо, майже розв’язно. Усміхався, жартував, заходився згадувати то одне, то інше. Спостерігаючи за тим, як вони з Інною раз у раз поглядають один на одного, Настя наполегливо гнала від себе всякі погані думки.
А перед самим відбоєм, коли вони з Олегом усамітнилися у спальні, вона не витримала.
– Олеже, хто вона тобі? – Вийшло, різкіше, ніж хотілося, але Насті було все одно.
– Я ж казав! Родичка, – Олег потягся, позіхнув і ліг на свою половину ліжка.
– Щось я про неї раніше не чула, – пробурмотіла Настя.
– Не чула, бо я не говорив. А що про неї говорити, коли ми з нею і бачилися всього кілька разів за все життя? – сонно обізвався Олег.
– Бачилися кілька разів за життя, а тепер вона житиме тут?
– Ну так. Тимчасово.
– “Ну так”… А ти впевнений, що вона не шахрайка?
– Упевнений, – сухо кинув Олег, – спати давай лягай, слідча.
Наступного дня Настя зателефонувала старшій сестрі. Тамара жила в передмісті, і у них були досить теплі відносини.
– Інна… Інна… – почала згадувати Тамара. – начебто є така родичка… Але я не пам’ятаю точно.
– От і я не пам’ятаю таку, – Настя трохи помовчала, – знаєш, Томо, що мені здається?
– Що?
– Що чоловік мій коханку в будинок притяг.
– Ой, та ну тебе… – відмахнулася Тамара. – Скажеш теж.
– Що, хіба такого не буває?
– Так буває, звісно. Але ж Олег не такий!
– А який він?
– Надійний, порядний.
– Та ти що? – Усміхнулася Настя.
– Слухай, квартира це чия? – поцікавилася Тамара.
– Олегова.
– А зарплатня у тебе яка? На своє житло вистачить?
– Ну, якщо тільки на кімнату. А що?
– А нічого, – відповіла Тамара, – якщо не готова йти на оренду, терпи.
– Ой, Томо, як терпіти? Нас дві, а він один… Це ж… розпуста якась виходить!
Тамара довго мовчала.
– Тобі б підробіток взяти, – сказала вона нарешті, – ти ж готуєш добре, пекти вмієш. Чому б тобі на замовлення не пекти? Все одно – гроші. Печі та накопичуй на житло. А через пару місяців обзаведешся постійною клієнтурою і на оренду підеш. Ну? Як тобі?
І Настю раптом осяяло.
– Слухай, а це, здається, ідея…
– А то, – коротко засміялася Тамара, – дій, сестро!
Вони тепло попрощалися, і Настя почала діяти.
Вона справді вміла пекти. Причому професійно, у неї навіть технікумівська посвідка була. Працювала вона, так вийшло, не за фахом, і отримувала мало. Але зараз, як кажуть, сам бог велів їй згадати ремесло, якому вона колись вивчилася.
Почала вона з того, що розклеїла оголошення по всьому району. А оголошення було таке: «Приймаю замовлення на торти та тістечка. Дзвонити по такому телефону».
Спочатку сусідка, яка добре була знайома з її куховарством, замовила у неї тортик до дня народження.
Потім вона розповіла іншій сусідці, і та теж зробила замовлення. Потім Тамара допомогла і почала рекомендувати випічку Насті всім поспіль. Так і запрацювало сарафанне радіо.
До кінця третього місяця у Насті справді було кілька постійних клієнтів. З’являлися нові. А потім їй запропонували роботу у великій пекарні. З гарною зарплатою. Настя, ясна річ, погодилася.
Роботи було багато, але Настя раділа цьому. Тому що саме завдяки роботі у неї виходило не звертати увагу на те, що Олег та Інна припинили ховатися і відкрито поводилися, як пара.
– Гаразд… – казала собі Настя. – Гаразд…
Вона працювала і шукала відповідне житло.
Вдома про це не здогадувалися. Олегові було не до неї. Інна виявилася дорогою насолодою, і однієї зарплати йому було мало.
Він почав брати кредити. Один – на нову машину, щоб возити Інну на моря. Інший – щоб сплатити Інні шубу та путівку в санаторій.
Настя дізналася про це в нього самого, коли він відзначав – з розмахом, як він любив – свій день народження.
На цей момент усі спільні друзі знали про Інну. Але Олег на своєму святі вирішив розставити всі крапки над «i».
– Друзі, я хочу дещо оголосити, – сказав він, добре прийнявши на груди, – ми з Інною вирішили жити разом, по-сімейному.
– А Настя як же? – поцікавився хтось.
– А до матері хай їде! Або до сестри. Або … – Олег посміхнувся. – Або на кухні їй поставимо розкладачку. Але ж ти не захочеш, Наська, правильно я говорю?
Настя відповідати не стала.
– Правильно я говорю, – кивнув сам собі Олег і обійняв Інну, – нічого, Іннусю, ось закрию всі кредити… І рвонемо ми з тобою за кордон. Га?
Інна зморщила акуратний носик.
– Тільки в Європу, – сказала вона, – в Азію не хочу.
Настя підвела голову.
– Кредити? – Поцікавилася вона у чоловіка. – У тебе кредити?
– Два, – озвався Олег, – але це так, нісенітниця. Я швидко з ними розберуся.
І тут Настя зрозуміла, що настав час йти. Вона підвелася і пішла збирати речі. Ніхто її навіть не гукнув. І тільки коли Настя вже стояла біля дверей, Олег, ще більше не тверезий, схаменувся:
– А т… ти це ку… ку… ди? – запинаючись на кожному слові, поцікавився він.
– Додому, – відповіла Настя.
– А до… до… му… це де? – не відставав Олег.
– Не тобі це знати. Залишайся тут зі своєю Інною та зі своїми кредитами. А я йду.
Олег похмуро дивився на неї.
– Не зрозумів… – промимрив він.
– Ти щойно прилюдно сказав, що у вас з Інною все серйозно, – посміхнулася Настя. – Так от, я не хочу заважати вашому щастю. Бувайте!
І вона поїхала в передмістя до Тамари. А через кілька днів переїхала в орендоване житло.
Олег і справді зажив з Інною. Однак налагоджувати з нею побут було складно. Готувати Інна не любила, прибирати теж. А коли майже вся зарплата Олега почала йти на погашення кредитів, вона пішла від нього.
До цього моменту Олег та Настя були вже розлучені. Він помикався трохи один, а потім через Тамару дізнався, де Настя працює, і одного вечора прийшов до неї в пекарню.
– Привіт, – почав він.
– Доброго дня, Олеже.
– Значить, ти тут працюєш?
– Так. А тобі що, Олеже? Яка справа? – сухо спитала Настя.
– Так, справа… – стрепенувся колишній чоловік. – А справа у мене до тебе така. Інна пішла. Зібрала сумку і пішла, як тільки гроші скінчились.
– Ой-ой-ой, яка трагедія… – похитала головою Настя. – Ну, а я чим можу тобі допомогти?
Він помовчав, посопів і видав:
– Настюш, важко мені. Кредити душать. Дай у борг, га? По-родинному. Або давай назад зійдемося.
Настя глузливо подивилася на нього.
– Ні, Олеже, грошей я тобі не дам. І не повернуся. Кредити ти брав на неї, тож із неї й питай. Все, вільний!
– Наська…
– Вибач, мені треба працювати, – відрізала вона.
Олег пішов. А Настя повернулася до своїх робочих справ.
Дорогою додому вона згадувала цю зустріч і думала, що ось треба було сказати, або ось так його підколоти. А потім раптом заспокоїлася: Олег пішов, у нього було своє життя, а у неї своє. І на цьому все.
Лише одне хочу додати, що це нове життя дуже їй подобалося…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
