Вже сил немає дивитися, що відбувається в сім’ї сина. Ну він й сам дурень, бачили ж очі, що брали, так все одно свою Юлю під вінець повів.
Жаль лише онуків, які у разі розлучення постраждають. А до цього розлучення все зараз і йде.
Син у мене вже досить дорослий – йому виповнилося тридцять років восени. Квартира своя є, бабусі дякую, залишила спадщину.
Робота теж є, отримує нормально, але на життя все одно вистачає впритул, а все тому, що невістка у нас не працює, сидить удома. У неї тверда життєва позиція – чоловік у сім’ї має працювати, а жінка стежити за побутом. Тільки запити у Юлю такі, що в чоловіки їй олігарха якогось брати варто.
Почався їхній шлюб із того, що Юля відмовилася жити у квартирі сина. Говорила, що це його територія, там вона не господиня.
Сказала, що не хоче, щоб свекруха, тобто я, ходила, і ніс скрізь пхала, а вона й відповісти мені не могла. От ніби мені робити нема чого – ходити та дивитися, як вона у шафах речі складає. Я, на відміну від неї, працюю ще.
Син потилицю почухав, сказав, що треба збирати на іпотеку. Юля на той час ще працювала, тому особливих проблем не очікувалося. Передбачалося, що вони назбирають на перший внесок, візьмуть квартиру, а потім син здасть свою, щоб було простіше платити.
Але Юля вирішила нічого цього не чекати, а одразу планувати дитину. А як тільки дізналася, що в положені, то і з роботи пішла.
Каже, що не хоче вкотре нервувати, а на її роботі без цього ніяк. Справді, навіщо напружуватись, вкладатись у сімейний бюджет, якщо можна чоловіку на шию сісти?
При цьому невістка не забувала тюкати чоловіку мозок, що хоче дитину принести вже в їхню загальну квартиру. Так що, любий чоловік, будь добрий вузлом звийся, а встигни взяти квартиру до появи дитини, враховуючи, що сама Юля в накопиченні брати участь відмовилася.
Син тоді прийшов до нас із батьком, просити у борг на перший внесок, інакше йому було б просто не встигнути. На свою зарплату йому доводилося годувати безробітну дружину, себе, купувати речі для майбутньої дитини. Відкладати було вже нічого після цих витрат.
У нас деякі накопичення були, віддали їх сину, чудово розуміючи, що це не в борг, а просто допомога. Віддавати йому буде нема з чого – зараз візьме іпотеку, і всі гроші підуть туди. Ну і на сім’ю, звичайно.
Квартиру взяли, переїхали, свою син здав. Начебто б усе влаштувалося. Але невістка все одно невдоволена ходила. Тепер їй потрібен був ремонт у квартирі, хоч там і так все було пристойно.
Вже на перший час точно підійде. Ремонт син фінансово вже не тягнув ніяк, ми всі гроші віддали, а батьки невістки допомагати не збиралися, чи не могли, я вже не знаю.
Коли дитина з’явилася, я почала частіше приїжджати, щоб побачити онуку. До цього я бачилася з невісткою не щомісяця, але тут же малеча, своя кров, як було не їздити?
І при кожній зустрічі невістка заводила пісню про те, як у квартирі потрібен ремонт.
– Ну ось відправте дочку в садок, знайдеш роботу, зможете трохи відкладати, так поступово і зробите ремонт, – пропонувала я, думаючи закрити тему, що вже набридла.
– А я не збираюся працювати, – підняла брівки Юля. – Мені тепер треба дитиною займатися.
З мови рвалося, що всі якось і працюють, і дітьми займаються, але не почала розводити порожню суперечку.
Час минав, онука росла. Син орав на двох роботах, щоб сім’я могла звести кінці з кінцями. Юля продовжувала сидіти вдома і постійно нила, що не вистачає грошей.
Але замість того, щоб знайти підробіток, чи хоча б зменшити витрати, вона вирішила ще одну дитину зробити. І сталося це, коли внучці було два роки. На цей раз хлопчика.
Тут вже розтанули навіть найбоязкіші надії, що вона колись вийде на роботу. У всякому випадку, точно не найближчим часом. Але при цьому невістка не забувала скаржитися, як вона втомилася рахувати копійки та жити у квартирі з таким жахливим ремонтом.
Нещодавно мене вже дістав цей її “плач”, я досить грубо її осікла. Сказала, що Юлі пора б чоловіка пошкодувати, бо від нього тільки тінь вже залишилася, взагалі не уявляю, як він ще ноги не простягнув від такого життя.
– Хочеш більше грошей – йди та зароби. Знала, що не за багатія заміж йшла. Тож або запити вгамуй, і живи за коштами, або теж впрягайся в сімейний хомут. Син у мене не двожильний, щоб усе одному тягнути.
– А не треба було тоді одружуватися взагалі, раз сім’ю утримувати не може, – вигукнула невістка.
– У сім’ї один одного підтримують та допомагають, а з тебе помічниця – як із корови балерина.
Я тоді вже не стримувалась у словах, бо насправді вже накипіло. Невістка мені тоді заявила, що не хоче бачити мене у себе вдома.
У себе вдома! Наче вона хоч копійку в цей дім вклала! Син усе це чудово бачить, сам вже втомився, але нічого не робить, тягне, як віслючок, і все.
Але я вже виразно чую в його словах роздуми про розлучення. Погано, звичайно, онуків шкода, але й жити в такій сім’ї теж неможливо, я тут сина розумію. Хоча він сам дозволив дружині сісти на шию.
