– Віра, дитинко, я тут подумала, – приголомшила мене свекруха. – Навіщо нам взагалі ця квартира у місті? Дивись, яка краса за містом!
– Помідори свої, огірки свої! Курочки бігають! А Сергійко каже, що ти проти. Але ж ти розумна жінка! Ти ж розумієш, що для здоров’я корисніше жити на свіжому повітрі?
Я пила каву на кухні, а Марія Семенівна стояла над душею та розмахувала якимось журналом про садівництво. В її очах горів якийсь особливий жадібний вогник. І він не віщував нічого доброго.
Подумати тільки, ще кава навіть не встигла охолонути, а вони вже все вирішили за мене. Ось це новина! Сергій, мій чоловік, вже обговорює зі своєю мамою продаж нашої квартири! Тієї, за яку ми виплачуємо іпотеку разом уже п’ять років.
– Маріє Семенівно, – сказала я не своїм голосом, бо щосили намагалася не зірватися. – Які курочки? У мене робота у рекламному агентстві! Сергій займається програмним забезпеченням! Ми не можемо жити в селі та розводити курей!
– Ой, та кинь ти! – відмахнулася свекруха, мало не збивши цукорницю. – Он, в інтернеті зараз усі працюють.
– Сергій мені пояснив, йому тільки ноутбук потрібний і провід якийсь. Та й тобі також. У найгіршому разі блог заведеш про сільське життя, зараз це модно.
Вона пропонує мені вести блог про сільське життя? Мені, яка панічно боїться корів і думає, що молоко виробляється на заводі?
Якби три тижні тому мені хтось сказав, що я обговорюватиму з шаленою свекрухою розведення курей, я б, слово честі, не повірила. Почалося з того, що мені зателефонував Сергій, і голос у нього був якийсь дивний.
– Що з тобою? – Запитала я. – У тебе голос, наче ти привид побачив.
– Віро, мама переїжджає до нас, – відповів чоловік.
І явно йому було не до сміху.
– Що? – Не зрозуміла я. – У гості, чи що? На вихідні?
Я на той момент редагувала презентацію для важливого клієнта і слухала навпіл.
– Ні, зовсім, – тихо сказав чоловік. – Олена її вигнала.
Олена – це старша сестра Сергія, свята жінка з ангельським терпінням. Якщо вона вигнала Марію Семенівну, значить, справа серйозна!
– Як вигнала? – Я відклала ноутбук. – Вони ж чудово жили останні два роки.
– Мама каже, Олена невдячна. Говорить, що вона все для неї робила, допомагала з дітьми, готувала, прибирала. А та її на вулицю виставила.
Звичайно, я мусила одразу зателефонувати до Олени та з’ясувати, що там сталося насправді. Але цього не зробила. Тому що я наївна душа, яка все ще вірить у людську доброту і порядність.
Та ще й Сергій слізним голосом сказав:
– Віро, це ж моя мама. Ми не можемо її залишити на вулиці!
Марія Семенівна в’їхала до нас, видно, з усім своїм майном. Та ще й улюбленого кота Барсика привезла.
У перший же день вона заявила, що їй потрібна наша спальня, тому що «у літньої людини має бути окрема кімната». Ми з Сергієм не стали сперечатися і переїхали до вітальні.
На другий день вона переставила всі меблі на кухні. Мені б у її роки таку силу та енергію! Сказала, що по феншую та «неправильно стояла». Третього дня вона викинула всі мої спеції, заявивши, що вони викликають хвороби.
Але блог про садівництво – це було вже занадто.
Я дочекалася, коли Сергій повернеться з роботи, і замкнулася з ним у ванній, єдиному місці, де Марія Семенівна нас не могла підслухати. Треба було переговорити про те, що мене мучило.
– Ти що це, обговорюєш із мамою переїзд та продаж нашої квартири? – прошипіла я.
Сергій почервонів. Мій двометровий і стокілограмовий чоловік почервонів, як школяр, якого спіймали із недопалком.
– Віро, вона просто мріє про будиночок, – несміливо сказав він. – Каже, все життя мріяла.
– А я все життя мріяла про квартиру у центрі міста! – сказала я. – І ми за неї, між іншим, ще п’ятнадцять років платитимемо!
– Мама каже, у селі дешевше жити. І здоровіше, – спробував заперечити Сергій. – Вона каже, якщо ми хочемо дітей, то їм краще рости на природі.
Ось це він даремно сказав, від цих слів я розлютилася остаточно.
– Сергію, та ми з тобою два роки по лікарях ходимо, аналізи здаємо! Я гормони п’ю, від яких то плачу, то на стіну лізу! А твоя мати зі своїми курочками вчить нас життю!
Наступного ранку я зателефонувала Олені.
– Віро? – голос у зовиці був стомлений. – Вона вже у вас?
– Три тижні як, – сказала я. – Олено, що у вас трапилося насправді?
Олена довго мовчала, потім тяжко зітхнула і сказала:
– Приїдь до мене, розповім. Тільки одна, без Сергія.
Благо Олена жила неподалік нас. Коли вона відчинила двері, я не впізнала її. Олена схудла кілограмів на десять, під очима з’явилися кола, а у волоссі виднілися сиві пасма.
– Проходь, – вона провела мене на кухню. – Каву будеш?
– Олено, давай відразу до теми, що вона зробила? – Почала я без прелюдій.
Олена сіла навпроти мене, обхопила руками кухоль.
– Віро, вона зруйнувала мій шлюб! І зробила це цілеспрямовано! Спочатку були дрібниці. Вона постійно скаржилася Миколі, що я погана господиня, що діти недоглянуті, що я не вмію готувати.
– Потім почала підсовувати йому статті про те, наскільки важливо для чоловіків мати свій дім, свою землю. Казала, що у квартирі він чахне, що йому потрібен простір. А потім…
Олена помовчала.
– Потім я знайшла листування. Вона шукала будинок у селі. Без мого відома. І Коля… Він уже придивлявся. Вони вдвох їздили дивитись ділянки, поки я була на роботі.
– Боже мій, – я не повірила своїм вухам. – Вона що, плела інтриги за спиною власної доньки?
Олена сумно кивнула.
– Коли я влаштувала скандал, мама сказала, що я істеричка, яка не дає чоловікові реалізуватися. А ще сказала, що я думаю лише про свою кар’єру. Микола став на її бік.
– Сказав, що вона має рацію, я надто зациклена на міському житті. У результаті він пішов. Живе зараз у свого брата, а маму я вигнала наступного дня.
Я дивилася на Олену та бачила своє майбутнє. Якщо я нічого не зроблю, з моєю родиною буде те саме.
– Вона вже почала розвалювати й наш шлюб, – сказала я. – Сергій обговорює з нею продаж квартири.
– Віро, біжи, або борись, – сказала Олена. – Але не чекай, бо інакше буде пізно.
Я повернулася додому в повній рішучості. Думала, зараз як викладу Сергію все відверто! Але не тут то було. Коли я відчинила двері, то побачила цілу виставу.
За нашим обіднім столом сиділа Марія Семенівна, мій благовірний із винною фізіономією та якийсь дядько в піджаку. На вигляд він був схожий на страхового агента з дев’яностих.
– А ось і Вірочка! – засяяла свекруха. – Знайомся, це Павло Петрович, агент з нерухомості. Він допоможе нам з обміном квартири на будинок.
– Який ще обмін? – я відчула, як земля йде з-під ніг.
– Ну, ми ж говорили вранці, – Марія Семенівна подивилася на мене з невинним виглядом. – Про будиночок із городом.
– Ми не говорили про таке, – холодно заперечила я. – Це ви казали. А я сказала “ні”!
– Віро, – Сергій підвівся, хотів вивести мене з кухні, – давай поговоримо.
– Давай, – я обернулася до гостя. – Павле Петровичу, вибачте, але ваші послуги нам не знадобляться. Ми не продаємо квартиру, і не міняємо!
Марія Семенівна ахнула, Сергій зблід, а Павло Петрович ніяково усміхнувся.
– Я, мабуть, піду. Ось моя візитівка, якщо передумаєте.
Коли за ним зачинилися двері, Марія Семенівна театрально заплакала. Гучно так, з голосіннями.
– Я все життя для дітей жила! Все життя! А вони… невдячні! Спочатку Олена, тепер ось ви!
– Досить! – Не витримала я. – Досить маніпулювати! Я знаю, що сталося в Олени. Знаю, як ви зруйнували її шлюб! І не дозволю вам зробити те саме з нами!
І я швидко виклала чоловікові, все, що дізналася від зовиці.
Сергій зблід.
– Мамо, це правда? Про Колю та Олену?
– Сергію, я ж хотіла як краще, – промимрила свекруха, втираючи очі хусткою.
Увечері ми екстрено викликали Олену. Ми сиділи втрьох на кухні, а Марія Семенівна замкнулась у спальні та відмовлялася виходити.
– Потрібно знайти рішення, – сказала Олена. – Вона наша мати, Сергію. При всіх її дивацтвах.
– Може, їй і справді дім купити? – Запропонувала я. – Тільки не нам туди переїжджати, а їй. Скинемося удвох, візьмемо в кредит невеликий будиночок десь трохи далі від столиці. Іноді їздитимемо, допомагатимемо.
Сергій дуже здивовано глянув на мене.
– Віро, ти серйозно? Після того, що сталося?
– Серйозно, адже стільки плюсів, – відповіла я. – Ми її бачитимемо вкрай рідко і ця тема з продажем наших квартир закриється.
Марія Семенівна чинила опір ще тиждень. Але коли ми знайшли милий будиночок із ділянкою за дві години їзди від Києва, здалася. Мрія про будинок виявилася сильнішою за бажання контролювати дітей.
У день переїзду свекруха знову влаштувала виставу. Вона стояла на порозі зі своїми пожитками та Барсиком під пахвою.
– Ви мене все-таки виселяєте! – голосила Свекруха.
– Ну що ви … Ми виконуємо вашу мрію, – відповіла я. – Будиночок, город, курочки, – як ви й хотіли.
Вона глянула на мене довгим поглядом.
– Ти сильна, Віро. Може, воно і на краще.
Після її від’їзду ми видихнули, а дарма. Через два місяці Марія Семенівна приїхала до нас сама без попередження та заявила, що з нею трапилася важлива подія.
Вона зрозуміла, що у своєму будинку жити зовсім не так просто, як їй здавалося, і що сільське життя взагалі не для неї. Я в паніці, треба терміново щось вигадати, поки вона не приїхала до нас із речами.
Можливо ви дасте слушну пораду? Буду вдячна за будь-яку версію!
Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
