Молодших більше люблять у сім’ї? Та як би не так! Це вже як пощастить. Мені не пощастило. Я молодша, але мама все життя бігає, як підірвана, за старшою дочкою.
Мені завжди її ставили за приклад, мене постійно з Іною порівнювали. Сестра для мами – ідеал людини. Мені якось навіть було заявлено, що пелюшки сестри не так смерділи, як мої. Це для кращого розуміння ситуації.
Мені зараз двадцять років, я поки що навчаюсь на очному і живу з батьками. Хоча батька вдома майже не буває: він по роботі вічно у відрядженнях.
Тож я живу з мамою, а нещодавно зі свого другого шлюбу повернулася старша сестра. Їй двадцять сім років, у неї вже троє дітей, останнє зовсім ще немовля.
Старшій дитині п’ять, середній два, наймолодшій лише три місяці. І сестра примудрилася посваритися з чоловіком, подати на розлучення і повернутися до батьківської квартири.
Мене одразу ж виселили на кухню, а до моєї кімнати заїхала сестра з дітьми. У батьків двокімнатна, тому особливо не розбігтися. Одна кімната батьківська, друга дитяча. Тож мені знайшлося місце лише на кухні.
Жити у квартирі з такою купою дітей – це вже випробування, а мені ж ще й наглядати за ними треба, бо мама працює, сестрі одній важко, а я типу без діла.
Я готую, прибираюся, ходжу в університет, роблю домашні завдання, але все одно вважаюсь найвільнішою та марною. Мої зусилля ніхто серйозно не сприймає.
Мені це вже ж набридло, що я повинна встигнути до пар відвести старшого племінника у садок, хоча мені зовсім не по дорозі. А ввечері його треба забрати, після чого чимось розважати, бо сестра відпочиває, а мама після роботи порається з наймолодшою.
Дворічний теж не сидить на одному місці: за ним ще пильніший нагляд потрібний. До того ж старший племінник зі своїм братом не ладнає, ображає його. У будинку постійно плач, сварки та скандали, в яких винною залишаюся я – не додивилася за дітьми.
Нещодавно я психанула та нагадала мамі:
– Мамо, ці діти взагалі-то не мої. Скільки я ще за них відповідатиму? Я не можу підготуватися до семінару, бо діти постійно лізуть під руку.
– А що? Повинна ж і від тебе бути хоч якась користь! – посміхається мама.
– А те що все господарство на мені, це вже за користь не вважається?
– Нам що, тобі тепер ноги цілувати, що ти посуд помила і їсти приготувала? Скажи спасибі, що тобі тут ще жити дозволяють, – одразу завелася мама.
Чудове життя! На мене звалили двох маленьких дітей, я сплю на незручному дивані в кухні, роблю всю роботу по дому, а на подяку отримую нові закиди!
Як не шкода мені було свого вистражданого навчання, але я пішла до деканату дізнаватися, як я можу перевестися на заочне. Так, я навчалася на бюджеті, тепер доведеться спочатку заробити грошей на навчання, але й жити так далі я не можу.
Добре, що моя обрана спеціальність взагалі передбачає заочне навчання, адже я раніше серйозно думала вчитися на лікаря. Але все одно шкода втрачати бюджетне місце.
Але я краще піду працювати, винайматиму квартиру або хоча б кімнату, але більше не буду вислуховувати закиди на свою адресу.
Порахувавши, що мінімум два місяці мені ще доведеться жити з мамою, сестрою та племінниками, я вирішила подзвонити татові. Він не був у захваті від мого рішення, але гроші дав.
Я винайняла квартиру, перевезла туди речі. З універу забрала документи, наступного року поступатиму на заочне, а поки я не маю на це грошей.
Вже знайшла роботу.
Нехай вона і не викликає захоплення, і зарплата маленька, але я зможу платити за квартиру і якось харчуватися. Так, квартира вбита, так, робота важка і низькооплачувана, так, доведеться затягнути пояс, але це все набагато краще, ніж жити з мамою та сестрою.
Поки я перевозила речі, вже наслухалася, що про мене думає рідня. Нічого хорошого. Вони ж втратили безкоштовну няньку в моєму обличчі. Сестрі тепер доведеться підіймати свій зад та хоча б слідкувати за дітьми, а може і взагалі на роботу піти.
Планую підтримувати стосунки тільки з татом: він мене хоча б не гнобить. Дай Боже мені сил та терпіння, не здатися та все ж таки довести задумане до кінця. Повертатися додому з поразкою дуже не хочеться. Тоді на мене точно звалять все господарство, як на нікчему.
