Щойно моя двадцятисемирічна дружина Василина розрахувалася з роботи, я зрозумів, що чекати хорошого не варто.
За три роки шлюбу вона багато разів говорила про те, що хоче зайнятися своїм бізнесом, та перестати батрачити на чужого дядька.
– Ти ж розумієш, що, відкривши свою справу, все одно доведеться працювати? – на пряму спитав я.
– Звісно! Не роби з мене недолугу, – пирхнула у відповідь Василина. – Я все чудово розумію!
– Коли ти займатимешся своїм бізнесом? – ніяк не вгавав я, намагаючись отримати від неї точну відповідь. – Ти вже думала над тим, що хочеш?
– Так. Я відкрию кондитерську, – Василина взяла в руки пилочку, й акуратно почала підпилювати нігті.
– Кондитерську? Впевнена? – здивовано перепитав я. – У нас немає стільки грошей. Це ж потрібно знайти приміщення, кондитерів, розробити меню.
– Навіщо? Я сама все робитиму! – Заперечила дружина, і відклала пилочку вбік. – Пекти буду вдома. Зараз так багато хто робить.
– Сама? – недовірливо перепитав я, який не міг пригадати, коли вона готувала востаннє. – Ти ж не вмієш…
– А що там уміти? Роби за рецептом, і все! – впевнено промовила Василина. – До речі, хочу завтра почати. Потрібні гроші на продукти.
– Стривай, мені здається, що спочатку потрібно себе прорекламувати, показати свої роботи. Хіба це не так робиться? – поспішив уточнити я.
Дружина з розумним виглядом подивилася на мене і, сплеснувши руками, голосно пирхнула.
– Ти думаєш, я цього не знаю? Дорогий, доки ти працював, я все встигла зробити! – пишаючись собою, промовила вона.
Я з подивом подивився на дружину, дивуючись, коли вона встигла все зробити.
– Звідки у тебе рецепти? – поцікавився я.
– Сперла в інших кондитерів, та видала за свої. Необов’язково напружуватися, – засміялася вона, пишаючись своєю хитрістю.
– Ти зможеш зробити такі ж торти? – Я не вірив, що дружина, яка ніколи у своєму житті навіть млинців не пекла, раптом зможе спекти торт.
– Зганяй у магазин і купи продукти, – вимогливо промовила Василина. – У мене на завтра два замовлення. Буду ввечері пекти.
Я неохоче взяв у неї список продуктів, і вирушив в магазин за покупками.
Цієї ночі я практично не спав. Я не міг заснути через дружину, яка кілька годин поспіль гриміла на кухні мисками та ложками.
Лише до сьомої ранку вона нарешті вгамувалась. Невиспаний, я пройшов на кухню пити каву.
Відкривши холодильник, я із подивом виявив там дві коробки із тортиками. Від їхнього зовнішнього вигляду мені стало ніяково. Торти не були схожі на представлені зразки.
Я із роздратуванням зрозумів, що дружина даремно спустила продукти на випічку, проте говорити про це Василині не став.
Я вирішив, хай вона отримає урок від замовників. Увечері, повернувшись із роботи, я виявив дружину у сльозах. Вона сиділа за столом і пальцем колупала в одному з тортів. Відривала шматочки, й неохоче їх їла.
– Смачний же, ну і що, що вийшов негарний, – ридаючи, промовила вона.
– Що, не викупили? – сухо спитав я.
– Ні! Сказали, що негарний торт і такий ніхто не їстиме, а я їм, – розмазуючи пальцями в кремі під очима, відповіла вона.
– Просто повірити не можу, що мій бізнес пішов коту під хвіст. Стільки грошей витрачено безглуздо. Навіть передоплату вимагали повернути. І мені довелося, бо замовниця стала загрожувати настукати до податкової.
– Значить, це не твоє. Можливо, варто розглянути інші варіанти? – Я вирішив підбадьорити дружину, але вийшло це якось невміло і непоказно.
– А я дуже хочу! – Василина вдарилася в сльози. – Ну якось інші ж роблять, і нічого!
Близько тижня вона переживала, та ходила, як у воду опущена, тож я вирішив зробити їй подарунок.
Я купив для неї курси з кондитерської майстерності. Від такого подарунка Василина була готова плакати від щастя.
Близько місяця вона ходила на курси, а потім почала сама творити шедеври. Я був радий тому, що курси пішли їй на користь.
Через два місяці посиленої роботи, я раптом зауважив, що дружина припинила займати кухню. Ідучи на роботу і повертаючись додому, я не спостерігав її за випіканням десертів.
Також я побачив, що продуктів в холодильнику не меншає, і нові коробки під торти в будинку не з’являються.
– Ти вирішила тимчасово взяти собі перепочинок? – Запитав я увечері у дружини.
– Ти про що взагалі? – Василина відвела здивований погляд від екрана телефону.
– Я помітив, що ти чомусь перестала займатися випічкою, – вимовив я.
– А ти про це? Набридло вже, – сухо промовила вона, і знову втупилася в телефон.
Я оторопів від несподіваних слів Василини, і здивовано глянув на неї.
– Серйозно? Набридло? – роздратовано перепитав я. – Ти ж сльози лила, я тебе навіть на курси відправив.
– І що? Це ж не означає, що я маю все життя присвячувати випічці, – посміхнулася у відповідь дружина.
– Днями зрозуміла, що це взагалі не моє! Замовники, більшою мірою, нахабні й прискіпливі. Усі хочуть знижку отримати: то дітей купа, то одинока мати, то зарплата маленька, то ще щось. Не хочу із такими взагалі працювати!
– Що думаєш робити далі? – суворо промовив я. – Ким будеш наступного разу? За що я знову буду платити? Мені здається, що свій бізнес – це зовсім не для тебе!
Василина закотила очі. Їй зовсім не хотілося слухати моє буркотіння.
– Напевно, піду на курси косметолога. Я подивилася, це дуже прибуткова справа, – впевнено промовила вона.
– Спочатку зароби на них! – відрізав я у відповідь, даючи дружині зрозуміти, що я цього разу не дам їй жодної гривні.
– Зароблю, не хвилюйся! – Ображено огризнулася дружина.
Натомість вона тишком-нишком взяла в кредит двадцять тисяч гривень. Мені Василина сказала, що змогла без моєї допомоги знайти гроші на курси.
Проте, стати косметологом вона все одно не спромоглася. Через півтора місяця вона не тільки втратила будь-який інтерес до цієї професії, а й не стала виплачувати кредит.
Про її позику я дізнався від банківських працівників, які знайшли номер, та зателефонували мені.
– Кажеш, сама заробила? – хитро запитав я. – Забула про те, що потрібно щомісяця платити кредит? Знаєш, закінчуй вже з цією нісенітницею, і шукай собі нормальну роботу!
– Ти заздриш мені й не хочеш, щоб я стала успішнішою за тебе, – уїдливо сказала Василина. – Сам працюєш на чужого дядька і хочеш, щоб я продовжувала працювати.
– У тебе взагалі немає іншого варіанту! – Категорично промовив я. – Дурнею позаймалася, і досить!
Василина скривила фізіономію, і насупила брови. Їй сподобалося стирчати вдома і нічого не робити.
Проте, я не збирався давати їй спокій, і продовжував тиснути. У результаті, їй нічого не залишилося, як знову піти працювати, та сплачувати кредит, бо я відмовився їй допомагати.
А щоб починати власну справу, потрібне не лише бажання, а хист, компетентність, та наполегливість! Чого у моєї дружини, на жаль, немає! Ви зі мною згодні?
