У братів, значить, є свої родини, вони зайняті люди, які не повинні доглядати маму. А ось я повинна, я ж донька. І начхати мамі, що в мене теж є родина, та маленька дитина на руках.Мене завжди дивувало, що брати живуть, як шляхтичі, а я – немов кріпачка. Лише обов’язки, лише вічні претензії.
Вислів, “ти ж дівчинка, майбутня господиня” набрид ще в дитинстві. У суботу брати після школи приносили додому портфелі, обідали? та й гайда на вулицю. У мене ж був господарський день, я допомагала мамі з прибиранням. Мала прибирати не лише у своїй кімнаті, а й за братами.
– А хто ж мені допомагатиме? Я знала, що хлопці мені не помічники, тому ти у нас і з’явилася! – начебто, жартувала мама, але з кожним роком мене все більше долали сумніви – а чи то справді були жарти? Коли брати наводили безлад, то мама тільки зітхала, і хитала головою, на мою ж голову насилали грім та блискавки. Я повинна була дотримуватись чистоти.
Це дратувало. У братів теж є руки, вони можуть помити тарілку і протерти стіл, помити взуття, скласти одяг. Але так думала лише я.
– Нічого-нічого, вчись доглядати за чоловіком, у шлюбі знадобиться, – наставляла мене мама. Я ж собі вирішила, що ніколи не вийду заміж за чоловіка, який буде схожий на моїх братів та батька.
Тато теж по господарству нічого не робив, завжди наголошував “у мене вдома дві жінки, а я посуд мити повинен?” У моїй теперішній родині все інакше. Чоловік допомагає мені в домашніх справах, не чекає, коли його обслугують. З дитиною теж допомагає.
Мама тільки докірливо хитала головою: мовляв, втече від тебе чоловік, ти ж змушуєш його жіночу роботу виконувати, а це не правильно.Ось моїм братам із дружинами пощастило, ті довкола них бігають, як раніше бігала мама. Тобто брати, як нічого вдома не робили, так і не роблять.
Натомість мама невістками задоволена: правильні дівчатка, не те що ти. Але мене моє сімейне життя влаштовує. У нас із чоловіком нещодавно з’явилася друга дитина. Старшій доньці зараз шостий рік, молодшій – сьомий місяць. Так, чоловік мені допомагає.
Діти мають різні потреби, чоловік працює, а мені не розірватися. Тут ще й мама вирішила нас порадувати. Тата у нас не стало чотири роки тому, мама на пенсії, та має проблеми зі здоров’ям. Зрозуміло, що вона хоче розраховувати на допомогу дітей. Але вона відразу зазначила, що це повинна робити я, братів вона не турбує.
Хоча привезти пакети з магазину цілком здатні й вони, як і супроводжувати маму до лікарні.
Мама міркує інакше. Вона синам дзвонить тільки побалакати, допомоги не просить, ні на що не скаржиться. Зате мені постійно загадує різні завдання, які я повинна виконати, і маму не хвилює, як і коли я цим займатимуся.
Мама сказала “треба”, я повинна виконувати. У мами тиск підвищився, а їй потрібно було сходити в магазин. Ми з нею живемо не в кроковій доступності, до мами тридцять хвилин їхати, що з немовлям на руках робити проблематично.
Запропонувала замовити їй доставлення продуктів. Мама образилася, сказала, що нічого не треба. Я таки замовила, бо приїхати не могла, а мама їм двері не відчинила.
– Я сказала, що мені від чужинців нічого не потрібно! Могла б і сама приїхати! – обурювалася потім мама. Постійно до мене якісь претензії, вимоги, які я чисто фізично не можу виконати.
Особливо мене бентежить, коли хтось із братів у відпустці чи на вихідних, а мама все одно смикає мене. І тоді їй доводиться нагадувати, що в неї, взагалі-то, є ще дві дитини, а допомагаю тільки я.
– А сини й не повинні мене доглядати, у них свої сім’ї! Ти ось зобов’язана, – заявила мама.
А в мене сім’ї нема? Як ця логіка працює, хто мені скаже? Чи брати самі не можуть здогадатися, що мамі потрібна допомога, хоча б у пересуваннях по місту, та закупівлі продуктів? Хочеться просто заблокувати мамин номер і не витрачати собі нерви. У мене теж є родина, у мене теж є купа справ! А у мами є ще два сини ! Ось такі думки в мене виникають. Як бути?
