Я не могла дочекатися тієї миті, коли побачу всіх своїх рідних! Господи, як я за ними скучила! Ті не тривалі розмови телефоном, не йдуть ні в яке порівняння з теплими обіймами моєї рідненької доньки та онучки.
Та й за чоловіком я скучаю, майже сорок років разом. Валізи я зібрала заздалегідь, здавалося, час підганяла. Подарунки Різдвяні для всіх придбала, та й гаманець не порожній – не дарма орала!
Сеньйора вже відпочивала, тож у мене був вільний час. Мріючи, як я проведу відпустку на батьківщині, я навіть не помітила, як задрімала. Розбудив мене приглушений телефонний дзвінок.
Схопивши телефон, я побачила, що на екрані висвітився номер доньки. Зрадівши, я відповіла на дзвінок, тепло привітавшись з нею.
– А чи обов’язково тобі приїжджати, мамо? В Італії зараз так гарно, відпочинь там, – сказала мені телефоном дочка Юля, чомусь наполегливо переконуючи мене не повертатися додому на час відпустки.
– Доню, та як не приїжджати, якщо відпустка вже запланована! – відповіла збентежена я, бо зовсім перестала щось розуміти.
– На моє місце вже приїде інша жінка, щоб наглядати за синьйорою! -У мене просто не буде варіантів залишитися! – намагалася я пояснити їй ситуацію, яка склалася.
– В Італії на Різдво неймовірно красиво! Мамо, з’їзди в Мілан, або Венецію, ти ж там ніколи не була, – продовжувала вона мене переконувати.
– Так, це правда, крім Риму я ніде не була, хоча за 16 років роботи за кордоном я мала чимало можливостей!
– Але ж я приїхала сюди не відпочивати, а заробляти! Якщо вдавалося вирватися у парк із подругами, чи на море у вихідний, то це вже було для мене свято! – чомусь почала я виправдовуватись.
– Мамо, ну ти добре подумай над моєю пропозицією, а я тобі ще завтра зателефоную. Бувай! – і скинула дзвінок. Я була в розпачі.
Я людина економна, кожен євро у мене на рахунку. Саме завдяки такій економії ми змогли збудувати будинок, який зараз маємо, та купити машину для дітей.
Коли я вирішила поїхати працювати в Італію, моєю метою було покращення житлових умов. У нас із чоловіком був будинок, але маленький, а я хотіла, щоб він був просторим та комфортним, щоб дочка могла жити з нами після одруження.
Чоловік, Михайло, не відмовляв мене, навпаки, підтримав. Він бачив, як сусідські будинки росли, як гриби, завдяки заробіткам жінок за кордоном.
Михайло – хороша людина, добра, але грошей заробляти в нього ніколи не виходило. Він працював, отримував середню зарплату, а на більше його не вистачало.
Я вирушила в Італію з конкретною метою. Мене зустріла сусідка, та допомогла з роботою. Зароблені гроші я відправляла додому. Ми вирішили перебудувати нашу хату, і чоловік з радістю зайнявся цим.
Пізніше, коли дочка вийшла заміж і привела зятя до нашого дому, Михайло знайшов з ним спільну мову. Зять виявився добрим господарем, і вони чудово ладнали. Михайло навіть почав називати його сином.
Щоразу, повертаючись додому на Різдво, я раділа, бачачи сімейний затишок. Вже й онучка у мене є, Оксана. Прикро, що я не маю змоги її балувати. Однак, за три-чотири тижні, які я проводила вдома, я не могла помітити всього.
Три роки тому зять захотів машину, і чоловік підтримав цю ідею. Я надіслала гроші на її покупку. Після цього я вирішила збирати для себе. Усі основні потреби були закриті, і я подумала, що настав час подбати про майбутнє.
Коли Юля стала так активно відмовляти мене від повернення, це викликало в мене підозру. Я зателефонувала до сусідки Марії, яка завжди знає всі новини.
– Добрий вечір, Маріє! З прийдешнім святом! Як ся маєш? – поцікавилася я. Послухавши її запевнення, що в неї все гаразд, я прямо запитала її про новини, та переказала їй розмову з донькою.
– Ну, сусідонько, скажу, як є! – У твоїй хаті зараз живе твоя сваха, мати зятя твого. У твого Михайла з нею роман! Про це вже все село пліткує! – повідомила мені приголомшливу новину Марія.
Я пригадала, як Михайло мені повідомив, що сваха приїхала в гості, і я не заперечувала, тому що бачила її тільки на весіллі дітей, і вона здалася мені приємною жінкою. Але тепер я впевнена, що Юля намагається приховати правду від мене.
Тепер я не знаю, що робити. За три роки я накопичила достатньо грошей, щоб купити пристойну однокімнатну квартиру, але щоб вона не стала частиною спільно нажитого майна, потрібно, мабуть, спочатку розлучитися!
Марія навряд чи збрехала, і дочка, схоже, в курсі того, що відбувається. Оце так новина! Як кажуть, допрацювалася до ручки! Боляче, що донька стала на бік зятя.
Чи варто мені їхати додому? Як правильно вчинити у цій ситуації?
