Двох дітей виростили ми з чоловіком. Шість років я вже без нього. Жив би Сергійко, навряд чи виникла б ця проблема… У моїй історії про сина більше, але й про доньку, і про невістку теж треба буде розповісти.
Одружився Василь у 37, взяв жінку із двома дітьми. Я проти була: зі своїми непросто, а тут двоє чужих, та не малюків, а уже в школі навчалися обидва. Але він мене не слухав, мовляв, йому жити, йому й вирішувати. Але жив до шлюбу він зі мною. І надумав привести Галину з її синами до моєї квартири. Вона також без свого житла.
Скажу відразу, що коли донька Надійка вийшла заміж, ми з чоловіком і сватами купили молодим квартиру, діти теж взяли участь у покупці. І зараз мені часто допомагають. Та й я зі свахою, коли Надя з чоловіком зайняті, по черзі доглядаємо за онукою, забираємо після школи, водимо в художню школу і на танці.
Умовляв мене Василь не раз. Начебто мені стане веселіше, коли житимемо великою родиною. Не було, не було — і підвалили веселощі. Ні! Та й не вірила я, що Галина відчуває щирі почуття до мого сина.
Сказала, що хочу спокою, поживу одна, а їм порадила купити квартиру в кредит, адже самі казали, що кожен має заощадження, яких вистачить не лише на перший внесок, а й на кілька наступних. Але вони відмовлялися. Зняли двокімнатну квартиру з таких, що подешевше.
Галина мотивувала небажання придбати житло в кредит тим, що не хоче ділити його під час розлучення, якого вона нібито побоюється. Звичайно, я не подала вигляду, що не повірила в таке пояснення. Але до себе так і не пустила.
Сину ж за кілька днів зателефонувала і сказала, що не вірю в Галину правдивість і щоб вони не мріяли про мою квартиру. Бо взагалі можу влаштувати так, що їхньої ноги в мене не буде.
Після тієї розмови ні я до них, ні вони до мене кілька місяців не показувалися. Ну, чергово зідзвонювалися, не більше.
А ближче до Великодня вони знову почали приходити, частування приносили. Ми часто у вихідні та свята влаштовуємо сімейний обід. Збираємось то в мене, то у сватів. Внучка та Галини сини майже відразу порозумілися. І добре. Їм-то ділити нема чого…
А тут раптом невістка попросила дозволу сфотографувати план моєї квартири. Коли я запитала навіщо, вона відповіла, ніби для складання кошторису — начебто хочуть зробити ремонт тут. Я ж не заїкалася про ремонт, нічого не просила.
Вирішила розібратися, що до чого. І Вася, ховаючи очі, сказав, що раз у Наді є квартира, то моя має відійти до нього… Сказати, що мене шокувала така відповідь, нічого не сказати. Але я, зібравши все своє терпіння, попросила їх не повертатися до цієї теми.
Минуло кілька днів, і Василь прийшов з майстрами. Тут я вже не витримала і розповіла дочці. Надя подзвонила братові, повідомила, що не відмовиться від своєї частки, а це означає, що спадкоємців буде двоє, але до того часу, як пішки до неба. Тому краще закатати губу, купити квартиру в кредит, виплачувати поступово і дати мені спокій.
І так, вони купили квартиру. І після тієї розмови не приходять і не дзвонять. Образилися… Все у їхній волі. Але хіба я не права?..
