Мама і свекруха вважають, що ми з чоловіком два дурні, які своєї вигоди не бачать. Могли б, кажуть, засунути гордість в одне місце, проте потім отримали б квартирку, свою і не в іпотеку. Ага, але років через двадцять.
Двома дурнями в очах своїх матерів ми стали, коли відмовилися доглядати за бабусею чоловіка. Це мати його тата, особа вона дуже неприємна.
Мій чоловік по суті є єдиним законним спадкоємцем після бабусі, бо батько вже не має на цьому світі. Але це якщо за законом.
Навколо цієї квартири взагалі давно йде нездорова ситуація. От як у чоловіка батька не стало, то бабуся й почала крутити.
Приходила на душевну бесіду до свекрухи, розповідала, як важко їй живеться, прямо говорила, що квартирку вона може не тільки онуку залишити, не в кам’яному віці живемо, варіанти завжди знайти можна.
Свекруха правильно розцінила натяки бабусі та стала доглядати за нею, як на мій погляд, навіть занадто, тому що бабуся розпестилася надмірно. Ну, чи вона завжди такою була, я не в курсі, бо ми з чоловіком одружилися, коли це квартирне питання тривало вже п’ять років.
Я не відразу була присвячена в цю таємницю зі спадщиною. Свекруха сама продовжувала бігати до бабусі, а ми з чоловіком просто інколи заходили у гості, чай попити чи чимось допомогти. Все-таки людина похилого віку, не все сама може робити.
Але минулого року свекруха потрапила до лікарні на місяць, тоді мене й поставили перед фактом, що тепер бабуся – це наш головний біль.
– Я з тобою хочу поговорити, як жінка з жінкою, – почала свекруха. – Вам дітей планувати, квартиру купувати, ти ж це сама знаєш. Чоловіки до цього ставляться простіше, але ти все повинна розуміти.
Потім свекруха довго розповідала, як правильно доглядати бабусю, щоб вона не гнівалася, а отже не зменшувалися шанси, що мій чоловік у майбутньому отримає квартиру.
А список справ, що мені накидала свекруха, був не з маленьких. І щодня приходити, і вологе прибирання там робити, мити посуд, продукти носити, готувати й так далі. Таке відчуття, що бабуся вже недолуга настала і сама вона нічого не може.
Але я вже пообіцяла, що підміню свекруху в її нелегкій праці, хоча вважала, що все це зайве, бабуся ще цілком бадьора і сама все може. Ми з чоловіком стали чесно ходити та відпрацьовувати повинність. Свекруха, побачивши, що в нас виходить, так і залишила це на наших плечах, на кшталт, це ж нам треба.
А бабуся просто так приймати допомогу не мала наміру, їй, мабуть, не так потрібна допомога, скільки важливо відчувати себе дуже важливою персоною. І якщо при онуку вона ще поводилася стерпно, то коли ми залишалися віч-на-віч, її причіпки ставали зовсім дикими.
– Ти з такою злістю заварювала чай, що я його пити не буду. Мені моє здоров’я ще знадобиться, – фиркала вона.
А як я мала його вшосте заварювати? Перші п’ять разів бабуся забракувала, не той результат.
А походи за продуктами перетворювалися на пекло, тому що в неї там знаходилося стільки причіпок, що тільки дивуватися можна. Жодного разу не було, щоб я сходила в магазин, принесла продукти, а бабусю все влаштувало. Завжди щось та не так.
Одного разу я просто сказала чоловікові, що ноги моєї більше в будинку його бабусі не буде. Напередодні вона змусила мене тричі перемивати кришталь, бо їй не подобалося, як я його натерла.
– А ти, дорогенька, думала, що квартири просто так дістаються? – уїдливо поцікавилась у мене вона.
Та мені та квартира як йшла, так і їхала. Простіше вже іпотеку взяти, ніж так принижуватись та ще й заради незрозумілого результату.
По-перше, бабуся цілком ще років двадцять може прожити, по-друге, передумати та написати заповіт на когось іншого – хвилинна справа, ну і по-третє, я не бачила сенсу витрачати час на людину, яка на це не заслуговує, життя проходить.
Чоловіку я все розповіла, він мене у моєму рішенні підтримав. Нехай цей біг з перешкодами бігає хтось інший.
– Ви що накоїли, – хапалася за голову свекруха. – Ви чого бабусю образили? А якщо вона заповіт на когось іншого напише?
– Ви не розумієте. Можна було б і потерпіти, проте квартирка потім ваша була, – підтримувала її моя мама.
А ми з чоловіком вирішили інакше. На квартиру заробимо самі, а бабуся нехай свій бридкий характер демонструє комусь іншому, йому може і спадщину залишає. Я повзати перед нею не збираюся.
