Бабуся у мене просто чудова. Вона не була мені рідною, але саме вона мене виховала. Ця жінка – мій приклад для наслідування. Я з дитинства мріяла бути схожою на неї.
Вона з’явилася у багатодітній родині. Оскільки бабуся Маша була найстаршою, саме їй доводилося няньчити молодших братів та сестер.
Коли вона одружилася, дітей їм Бог не дав. Вони з дідусем сподівалися на диво, але потім зрозуміли, що нічого вже не вийде.
Тоді вони прийняли за дочку мою маму. Їй було лише 5 років, коли її взяли у справжню родину.
Бабуся для інших родичів завжди була білою вороною. Вона не боялася висловлювати свою думку і жила так, як хотіла. Вона ніколи не слухала чужих порад і дбала про свою сім’ю, а не про громадську думку.
Зараз бабусі 76 років, але виглядає вона набагато молодшою за свій вік. Родичка стежить за собою та стильно одягається. Збоку – ну просто яскрава леді! До речі, ні з ким із родичів вона не спілкується.
Нещодавно нам зателефонували далекі родичі, та покликали на ювілей брата бабусі Маші. Батьки їхати не схотіли.
Вони з ними ніколи не бачилися, та не спілкувалися. Бабуся сказала:
– А я поїду. Вік такий, що невідомо, чи вдасться ще колись побачитись.
Бабуля попросила мене, щоб я її відвезла. На автобусі добиратися треба дуже довго, та ще з пересадками. Заради бабусі я на все погоджуюся, тому навіть не збиралася їй відмовляти.
Серед родичів я одразу себе відчула ніяково. Багатьох я ніколи в обличчя не бачила. Вони всі косилися на мене і шепотіли за спиною.
Я прямо відчувала на собі їхні зацікавлені погляди. Я ж дивилася на бабусиних сестер і розуміла, що вона в мене найкраща. На тлі жалюгідних сільських стареньких, бабуся Маша дуже виграшно виглядала.
– У мене як справи? Чудово! – Лаконічно відповідала родичам бабуся Маша.
Рідня просто засипала її питаннями. Найбільше їх цікавили питання грошей та спадщини. А ще вони питали, на кого покійний дід написав заповіт.
Я не знаю, як можна ставити такі нетактовні запитання! І навіщо їм ця інформація? Однак бабуся гордо трималася і не давала чітких відповідей, щоб їх ще більше заплутати й заінтригувати.
Потім бабусина сестра почала просити у неї гроші у борг. Мовляв, онук хоче відкрити свій бізнес. Інші канючили фінанси на освіту.
Один із родичів заявив, що йому терміново потрібна машина. Племінниця плакалася, що втомилася тулитися з мамою у сільському будинку – хоче квартиру у місті.
Бабуся пихтіла люлькою і хмурила брови. Здається, вона була шокована.
– Я ніколи не позичаю гроші тим, хто їх не поверне. І взагалі, я маю про кого піклуватися, – відповіла вона.
Після цього сімейка почала запекло обурюватися. Ті родичі, які засипали бабусю Машу компліментами та посміхалися їй, почали звинувачувати її та критикувати. Чи бачите, вона живе неправильно!
Її називали й егоїсткою, і байдужою поганню, і опудалом… У мене вже закінчувався терпець – я зрозуміла, що ще мить, і я вибухну.
Мене батьки добре виховали, та вчили бути стриманою, проте, цього разу ситуація вийшла з-під контролю. Я не збиралася мовчати, коли мою кохану бабусю обливають брудом.
– Моя бабуся всі гроші заробила чесним шляхом, тож ви не маєте до них жодного стосунку! Тільки їй вирішувати, як розпоряджатися майном.
– Вам би тільки халяву знайти – краще б на роботу влаштувалися! – Не витримала я.
І тоді рідня накинулася на мене:
– Ти, приблудна, взагалі мовчи. Ні ти, ні твоя матуся з дитбудинку, спадщину не отримаєте!
Крики родичів перервав голосний бабусин крик:
– Пішли ви всі …! Внучечка, поїхали звідси. Даремно ми зв’язалися з цими клоунами!
Вже кілька днів на моїй душі неприємний осад. Я не знаю, як моя бабуся виросла нормальною людиною серед таких моральних потвор.
Добре, що вона вчасно вибралась із цього болота, і гідно прожила своє життя. Я її люблю, і ніколи не покину!
І спадщина для мене не має жодного значення! А той, хто вважає по іншому – моральний виродок! Ви зі мною згодні?
