Я живу у великому селі, є затишний будинок із садом та земельною ділянкою. Чоловіка не стало чотири роки тому, а самій мені поодинці тут ніяк не впоратися.
Сини після школи одразу поїхали до міста, та й там осіли, при роботі, переженилися давно вже. А ось допомоги від них мало.
У старшого сина багато турбот, він приїжджає вкрай рідко. Його я не засуджую. Знаю, як йому важко доводиться. І дружина хворіє, і діти малі, і на роботі вихідні потрібно з боєм вибивати. Нікуди не дінешся …
А ось молодший син із невісткою можуть приїжджати хоч щотижня. Дітей немає, вона ще студентка, вільного часу вагон. І спочатку я могла на них надіятися. Щоправда, надовго їхньої допомоги не вистачило. Точніше, не вистачило невістки.
Ірка почала ставити мені дурні питання. Чому я саджу стільки картоплі та цибулі? Навіщо мені на ділянці стільки моркви та буряків? Куди я збираюся подіти всі ці огірки, кабачки та помідори?
Звичайно, я гнівалася на невісткині зауваження. Як куди? Щось вам віддам, щось собі залишу, щось старший забере. Не хвилюйся, нічого викидати не доведеться. Будь-які овочі, ягоди та фрукти можна в баночки закатати і на потім залишити. У льоху поставлю, не пропадуть.
Ірку така відповідь не влаштовувала. Вона дівка міська, звикла все у супермаркеті купувати. Так і каже, що баночку огірків вона будь-коли може з магазину принести. І яка з неї господиня?
Мало того, що всі продукти коштують грошей і постійно дорожчають, так їх же привозять незрозуміло звідки. Та свої помідори неможливо навіть порівняти з тією пластмасою, яку син із невісткою у своїх супермаркетах утридорога купують.
А в ці вихідні молодший і зовсім приїхав один. Зізнався син, що Ірка не хоче витрачати свої вихідні на мій город. А от якби я переписала на них половину будинку, тоді інша справа. Невістка почувала б себе тут повноправною господинею. І допомагала б охоче.
Я обурилася від такої пропозиції, адже з боку новоспеченої родички це було дуже нахабно. Але я вже давно вирішила залишити синам по половині будинку. Щоправда, хотіла це зробити набагато пізніше. Тим більше, що своє житло у них вже є.
І я тепер навіть не знаю, як вчинити. Якщо подарую половину будинку молодшому, то старша дитина образиться. А якщо кожному зараз подарую по половині, то сама тоді де житиму? Другого будинку я не маю.
